Їх було троє. Троє друзів: Любко, Мілько і Тадей. Цимбалістий, Бучацький і Проць. Любко - Любомир, Мілько - Омелян, якщо хтось не зрозумів. Реальні люди. Львів'яни. Майже батяри. Майже, бо батьки в них були поважні люди й діти, попри баламутство, що панувало в їхніх головах, усвідомлювали, що ганьбити батьків чи легковажити повагою громади до них не можна. Тато Бучацького – греко-католицький священик і друг Андрея Шептицього. Батько Цимбалістого – лікар, що завжди йшов на поміч усім, кому потрібна була якась допомога. Тадей був напівсиротою, батька не мав, але зростав під опікою турботливої матері.
На дворі був 1937-й рік. Їм було 16-18 років. Вони щойно закінчили гімназію й перед ними відкривався широчезний світ. Тадей працював «на касі» у кінотеатрі «Палас», продавав квитки. Мілько та Любко були студентами...
Весна прийшла доволі рано. 24 лютого температура у Львові застигла в межах нуля градусів. Того дня трійця пішла кататись на ковзанах на ставок Францівка на вулиці Листопада. Зараз його немає, натомість є інший, що називається Пісковим. Слід зазначити, що став Францівка – «дикий», тут рідко хто розважався взимку на льоду. Відповідно ніхто не переймався безпекою. Інші ковзанки в місті були платними, а грошей у компанії того дня не було.
На годиннику була 12-та година дня. Вони каталися, веселилися, штовхалися, накручували коло за колом. Спершу вони ковзали на лівому боці ставу, де лід був доволі грубий. У запалі в якийсь момент Проць опинився на правому боці ставка. Глибина в тому місці ставка – найбільша, близько двох метрів. Під Процем лід тріснув й той провалився у воду. Мілько кинувся до нього, протягнув руку, але Тадея вже не було видно.
За 20 хвилин прибули рятувальники (тоді їхні функції виконували пожежники) й поліція. Ще надцять хвилин вони рубали лід й лише потому дістали тіло посинілого та замерзлого Проця й поклали на човен. Жодних ознак життя він не подавав. Лікар Цимбалістий (батько Любка), який також прибіг на місце, робив Тадеєві якісь ін’єкції, але безуспішно. Й урешті ствердив його смерть... Поховали Проця 26-го лютого на Янівському цвинтарі. Відспівав потопельника о. Бучацький (батько Мілька).
А потім була війна. Не стало лікаря Цимбалістого та отця Бучацького. Після війни ще зо 5 років Любком з Мілько перебували на європейському континенті, переважно в Німеччині. Які ж вони авантюри прокручували!.. А 1950-го року вони пороз'їжджалися. Любко – в Канаду, Мілько – в Австралію.
На початку 1990-х вони у різний час приїздили до Львова. Ходили на могилу Проця. Через 50 років від часу попередніх відвідин. Весь цей час Любко і Мілько листувалися. Аж до самої смерті Мілька у 1997-у році… З трійці залишився Любко. І він якось сказав: «Поміж нами трьома з одного боку Тихий, з другого - Атлантичний океани, а з третього – той наш перший. Францівський океан. Найглибший і найстрашніший».