До Львова повернулася група українських мандрівників, які два тижні провели у горах Кавказу. Серед них – троє туристів з ампутованими ногами. Усі вони отримали поранення під час подій на Майдані та у бойових діях на Донбасі. Однак, незважаючи на протези, хлопці здолали висоту у понад 5000 м й піднялися на вершину гори Казбек.
Один з учасників походу львів'янин Сергій Романовський розповідає, що багато хто не вірив у їхній задум.
«Того дня нас підіймалося близько 50 людей з різних країн. А до вершини дійшло десь 35. Але це всі були здорові люди. А наші троє хлопців з протезами досягли вершини. Усі були шоковані, бо не вірили, що ми піднімемося. Однак все одно бажали нам успіху. А коли ми зійшли нарешті на гору, дістали прапор і кричали «Слава Україні!», – ділиться спогадами мандрівник.
За час походу гори випробували на міцність кожного: сніг, вітер, круті скелі, а ще – 20-кілограмові наплічники. Та все це, кажуть туристи, вартувало того, аби побачити красу грузинських гір та сказати собі: «Я це зміг!».
Хоча дехто з учасників походу каже, що трішки не розрахував свої сили. До прикладу, Володимир Воропай, який також піднявся на вершину на протезі, зізнається: «Було важче, ніж я розраховував. Часто доводилося боротися зі втомою. Був внутрішній діалог: «Хочу – не хочу». Але ми вирішили, що все – треба йти. Тож пішли і дійшли».
Кожен учасник, який йшов на протезі, мав власного гіда та ще одну людину для супроводу.
«Ми вперше підіймались на гору Казбек на понад 5000 метрів. Було дуже багато сумнівів, ми дійсно вагалися, уважно складали графік акліматизації, готували спортивні плани. Я не можу сказати, що це було легко. Але всі наші учасники вийшли на вершину», – говорить гід Марта Дропа.
Програму реабілітації для воїнів і людей з інвалідністю «Горотерапія» розробив доброволець АТО, ветеран російсько-української війни Віталій Дячук. За п’ять років з ним у походах побувало близько 400 учасників бойових дій. Однак людей на протезах було близько 15: їх усе ще відлякують високі гори.
«Людям важко повірити в те, що вони можуть піти у гори на протезах. Однак не варто забувати: це команда однодумців, кожен відчуває себе на рівних. Тому однією з цілей сходження на Казбек було показати, що неможливого не існує, головне – бажання. А як «полігон» для тренувань ми ще торік використали наші Карпати. Гори завжди дають можливість відірватися від буденності і перезавантажитися», – зауважує Віталій Дячук.
На досягнутому хлопці не збираються зупинятися. А дехто вже розмірковує про наступні походи.