Різонув очі наприкінці минулого тижня побачений на одному з сайтів новинний заголовок: «Помер Олег Табаков». Стало трохи сумно. Все ж подобався колись «кіт Матроскін», блискуче озвучений цим артистом, та й за іншими ролями людина запам'яталася. Родичі мене остудили: мовляв, не варто сильно журитися, адже цей театрально-кіношний діяч на схилі років так обпаскудився ...
Щось, мабуть, я упустив. Порившись в інтернеті, виявив Табакова в сумнозвісному списку 86 російських діячів культури, науки та мистецтва, котрі підтримали і підступну анексію Криму, і криваве беззаконня на Донбасі, що влаштував біснуватий фюрер сусіднього Мордора.
«Ми хочемо, щоб спільність наших народів і наших культур мала міцне майбутнє. Ось чому ми твердо заявляємо про підтримку позиції президента Російської Федерації щодо України і Криму», – з пафосом йшлося у зверненні.
Підписантів у путінській Росії вважають цвітом нації. Люди освічені і причетні до високих сфер, вони напевно не могли не розуміти, що «спільність народів і культур» не нав'язують з допомогою танків та автоматів Калашникова. Але, мабуть, бажання зайвий раз лизнути зад всесильному правителю-вбивці у них було настільки сильним, що вони, колись шановні майстри сцени, естрадні співаки та літератори, не посоромилися опустилися до відвертого неподобства: з ентузіазмом підтримали грубе порушення Путіним міжнародного права і шалену зовнішню агресію. А головне – щодо кого? Щодо народу, який раніше вважали братнім. Прийти з війною в дім брата – що може бути підступнішим та ганебнішим!
На відміну від деяких професійних лизоблюдів, у Табакова була абсолютно стовідсоткова відмовка, щоб не ставити свій підпис під відкритим благословенням головного кремлівського бандита на вбивства сусідів. Це пов'язано з тим, що, як він сам хвалився, в його жилах тече на чверть «українська» кров. Небажання злословити щодо батьківщини своїх предків цілком можна було б вважати поважною причиною відмовитися від підпису на підтримку загарбницької війни. Але в житті будь-якої людини рано чи пізно настає момент істини. Ось і цей артист не зміг протистояти стадному інстинкту, притаманному людям з ущербної мораллю, і завізував ганебний відкритий лист.
Той лист, нагадаю, отримав негативну оцінку багатьох порядних росіян, не кажучи вже про українців і західних діячів культури й мистецтва. Деякі підписанти, продемонструвавши таким чином низькопоклонство перед Путіним, визнали за благо більше не висловлюватися з приводу вторгнення російсько-терористичних військ на Донбас. Але Табаков, як один з найбільш відданих путінських холуїв, не вгавав. Після складання Україною «чорного списку» російських артистів – співаків смерті і війни – посивілий «Матроскін» почав вивергати з себе словесний бруд на адресу всієї української нації. «Це як бабуся мені іноді говорила: "Так плюнь ти на них, вони ж темні неписьменні люди". Я шкодую їх. Вони в якомусь сенсі убогі, – говорив артист про українців. – Скажу крамольну думку. У всі часи, їхні найкращі часи, їхні найяскравіші представники інтелігенції були десь на других і третіх позиціях після росіян. Мені ніяково за них».
Ці одкровення отримали широкий резонанс. Багатьох завсідників соцмереж страшенно обурили слова престарілого актора. Адже від них не тільки війнуло махровим шовінізмом – у них не було ні слова правди!
Для цікавості можна навести такий список. Легендарні діячі театру і кіно Сергій Бондарчук, Олександр Довженко, Леонід Биков, Лариса Шипітько, Людмила Гурченко, Богдан Ступка, Сергій Гармаш, Нонна Мордюкова. Видатна поетеса Анна Ахматова. Блискучий актор і співак Олександр Вертинський. Великі письменники Михайло Булгаков і Микола Васильович Гоголь. Академік Микола Амосов. Авіаконструктор Олег Костянтинович Антонов. «Батько» радянської космічної індустрії Сергій Корольов. Британський медіамагнат Роберт Максвел. Лауреат Нобелівської премії з економіки 1971 Саймон Кузнець. Моделі Міла Йовович, Міла Куніс... Всіх не перелічити. Сотні найгучніших імен, якими пишаються, зокрема, і в Росії, мали й мають українське коріння. Не помічати цього може тільки людина зі брехливим складом розуму.
Очевидно, через кілька днів після свого «брудовиливання» Табаков схаменувся-таки, що ніс явну нісенітницю і постав перед світом таким собі низькопробним дикуном без честі та совісті. І він почав викручуватися, всіляко спростовувати свої ж власні слова: мовляв, вони були сказані в «приватній бесіді» та вирвані з контексту. Мовляв, він не був попереджений про інтерв'ю. У всьому винив журналістів, які не погодили з ним текст...
«Нехай це залишиться на сумлінні тих, хто використовує ситуацію, щоб стравлювати людей, розпалювати ненависть і влаштовувати такі провокації. При цьому я, як і всі нормальні люди, хотів би, щоб це кровопролиття закінчилося, щоб ми припинили нарешті складати списки ворогів з двох боків. Люди мистецтва не можуть бути небезпечними для національної безпеки ні в Україні, ні в Росії», – йдеться в заяві Табакова на сайті МХАТу, художнім керівником якого він є.
Але й тут він не втримався, щоб хоч злегка не принизити Україну. Сказавши про те, що для нього «російська і українська культури – єдине ціле», театральний бос з апломбом заявив: «Я називаю цю культуру російською. Хочете, називайте її якось ще. Але не варто мені, людині в тому числі і з українським корінням, розповідати про особливий шлях української культури».
Ви зрозуміли? Нібито немає особливого шляху для української культури. Є для неї тільки один шлях – той, на якому вона буде називатися ім'ям агресора. Так бажає цей підписант відкритого листа на підтримку злочинної війни проти України.
Утім даремно старався старий маразматик – блогосфера (і не лише українська) цій спробі виправдатися явно не повірила. Ось лише кілька типових коментарів з Facebook. Незрівнянний Валентин Гафт: «Ми обидва Народні артисти ... але, мабуть, народи у нас різні». Lubov Motovilckay: «Шкодує, виправдовується, звинувачує журналістів. Вибачення я не побачила». Олег Багрій: «Табаков за радянської влади був секретарем парторганізації. Потім відрікся та став демократом. Зараз згадав про маєток предків. Не людина, а градусник». Alexander Sarbayev: «Як шкода, що хороші актори часто виявляються повними му ** ками. Прощай, мій улюблений Матроскін». Тарас Мітков: «Запізнився він з вибаченнями. Для українців після всього цього він помер, а трупи не воскресають».