Текст опубліковано у межах проекту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia. Оригінальна назва статті Cerkiew świadków św. Petra od Czekolady.
***
Тягарем для Петра Порошенка у другому турі президентських виборів в Україні можуть виявитися як гріхи, вчинені ним протягом його терміну, так і – несподівано – його фанатичні виборці. Безкритичні, віддані, але водночас сповнені хворобливої ненависті до інших співвітчизників. Тільки тому, що ті наважилися віддати свій голос у першому турі за іншого кандидата. Що, зрештою, відповідає принципам демократії. Питання: наскільки виборці Порошенка це розуміють? У тексті я постараюся пояснити, чому відсутність критики, агресія і брутальність багатьох фанів чинного президента можуть призвести до його поразки у другому турі.
Я добре пам'ятаю, як після перемоги Анджея Дуди на президентських виборах ми з колегою сміялися з тих наших знайомих, котрі на популярних порталах соціальних мереж заявляли, що вже пакують валізи і купують квитки на літак, щоб полишити Польщу. Через кілька днів божевілля вгамувалося, а «жорстоко постраждалі» від вибору співвітчизників все ж не утекли з Польщі.
Я пригадав цю анекдотичну ситуацію, оскільки в мене склалося враження, що я повернувся в ті часи і знову читаю сповнені драматизму і претензій дописи. Цього разу пости написані, як правило, українською мовою (іноді з російськими вставками або суржиком). Роль «жорстоко постраждалих» гідно виконують прихильники Порошенка. Хоча їхній кандидат ще візьме участь у другому турі, вони не відчувають радості. Причина полягає в занадто великій перевазі Володимира Зеленського над чинним президентом – 30,22% проти 15,92%.
Дивлячись на Україну через рожеві окуляри
Протягом останніх п’яти років Порошенко оточив себе двором, характерним для абсолютної монархії. У його оточенні були люди, котрі повністю підтримували візію «короля шоколаду» і не піддавали критиці його ідеї. Дуже часто в дописах, опублікованих в різних українських мас-медіа, з'являлися анонімні інсайди людей, котрі працюють в адміністрації «Пороха», в яких підкреслювалося, наскільки важко переконати впертого президента ухвалити прагматичне рішення. Саме тому Порошенка полишив Борис Ложкін, перший керівника його адміністрації. Нехтування думки інших допровадили «короля шоколаду» і до тихої суперечки з Ігорем Райніним, нині главою адміністрації. Причиною конфлікту став той факт, що «Порох» співпрацював з харківським мером Геннадієм Кернесом, сподіваючись витягнути з цього багато користі. Тим часом Райнін має за плечима довгу історію конфліктів з вищезгаданим проросійським політиком, які часто мали світоглядний характер. Нинішній глава президентської адміністрації вважає Кернеса зрадником батьківщини і злодієм. Відкрита підтримка мера Харкова Порошенком призвела не тільки до сумнівів серед багатьох прозахідних виборців, але й до конфлікту в президентському таборі. Можна підозрювати, що Райнін і його колеги стали джерелом витоку багатьох неприємних для Порошенка відомостей за останні тижні.
Чинного президента також захищає інтернет-армія, офіційно метою якої було боротися з російською пропагандою, але на практиці вона стала зброєю, спрямованою проти його прозахідних і демократичних опонентів. Її «воїнів» українці охрестили зневажливим словом «порохоботи». Ця назва підкреслює не тільки політичну орієнтацію, але й інтелектуальну неспроможність цих онлайн-воїнів. Вони зосереджуються на прославлянні президента в коментарях під майже всіма статтями і на цькуванні тих політиків, активістів, громадських діячів або ветеранів, котрі критикують Порошенка. Характерною рисою «порохоботів» є те, що, незважаючи на заявлений патріотизм і українськість, вони часто використовують російську мову або після перших моментів суперечки переходять від української до згаданої «вражої мови». Цікаво, що, за інформацією від деяких журналістів, лише частина «порохоботів» отримує платню – решта воюють безкоштовно.
На добре самопочуття президента працюють також самозвані експерти. Більшість з них до перемоги «короля шоколаду» були невідомими або перебували на маргінесі. Співпраця з Порошенком дозволила цим дилетантам опинитися на вершині завдяки постійному запрошенню на прихильні до влади телеканали. Там вони почали афішувати себе і свого благодійника. Водночас вони критикували інших політиків, часто вдаючись до наклепу. Найкращим прикладом можуть слугувати неправдиві заяви Юрія Бірюкова та Олександра Палія про нібито фінансові афери Анатолія Гриценка, коли той був міністром оборони. Діяльність «експертів», які підтримували президента, активізувалася з наближенням президентських перегонів і тривала до першого туру виборів. Сліпий фанатизм і лицемірство цих людей нерідко висміювали українці в інтернеті. Вищезгаданий Палій став навіть героєм багатьох фотожаб, які висміювали його поведінку під час одного з виступів Порошенка (фотографію, котра послужила натхненням, зробив тоді Володимир Сонюк).
Вищевказане оточення з підлабузників і кар'єристів стало причиною того, що Порошенко втратив контакт з реальністю. Свідченням цієї відстороненості від реального світу є виступи Порошенка, які доводять, що він дійсно вважає себе великим рятівником батьківщини, котрий у поєдинку стримав Росію, забезпечив Україні Томос і стабілізував економіку. На жаль, виявилося, що в це абсурдне бачення сліпо вірять також і члени двору, «експерти» й електорат гаранта Конституції. Забувши при цьому про ветеранів війни на Донбасі, багаторічні зусилля ієрархів Київської Патріархії щодо отримання вищезазначеного документа або дії уряду Арсенія Яценюка.
84% «московських вошей»
Занепокоєння штабу Порошенка мав би викликати той факт, що понад 84% українців, котрі пішли на голосування, підтримали інших кандидатів, найчастіше ворожих до президента. Ці 84%, разом з тими, хто не пішов на вибори, є напрочуд нищівним підсумком для каденції егоцентричного і надвразливого «короля шоколаду». Це означає, що переобрання Порошенка стає майже недосяжним за допомогою лише електорату першого туру.
У голові кожного розумного політика постало б запитання: як переконати пасивних громадян, а також деяких виборців інших кандидатів? Звичайно, слід зробити певні висновки, а потім треба реалізувати нові рішення, які привабили б когось із 36% тих, що не голосували, а також близько 54% тих, хто не голосував ні за Порошенка, ні за Зеленського. Однак є багато свідчень того, що з раціональністю в штабі чинного президента якось не склалося. Цей брак розсудливості дав про себе знати вже під час кампанії і є прекрасним доказом того, що «шоколадний Петро» є жахливим стратегом.
Під час виборчої кампанії штабісти Порошенка, зокрема і його головний політтехнолог Ігор Гринів, придумали вкинути всіх інших кандидатів в один мішок і назвати їх «агентами Кремля/Росії/Путіна». Незважаючи на те, що до групи виразно проросійських учасників перегонів могли входити лише Юрій Бойко та Олександр Вілкул. Ще одним політиком, який міг би мати стосунок до Росії, була Юлія Тимошенко. Тим не менш, інші кандидати були або безумовно прозахідними (наприклад, Гриценко), або такими, що уникли широкого коментування курсу, який мав би бути ухваленим у зовнішній політиці України (наприклад, Зеленський). Штаб Порошенка вибрав дуже ризиковану тактику, що провокувала суспільний поділ, у якому всі прихильники президента – «патріоти», «мудрі люди», а решта – «зрадники», «агенти», «ідіоти», «клоуни», «малороси», «ватники», «радянські люди» тощо. На жаль, описану оптику і навіть презирливу лексику взяли собі на озброєння гарячі прихильники «Пороха». Прикметно, що жертвами їхніх нападів були не виборці Бойка чи Вілкула, а саме інших кандидатів.
Невдовзі після оголошення екзит-полу інтернет знову залила хвиля ненависті у виконанні «порохоботів» і «експертів». Ненависть була спрямована, з одного боку, на Зеленського та його виборців, з іншого, наприклад, – на Гриценка, оскільки той оголосив, що у другому турі в нього немає свого фаворита. Особливо смішить позиція прихильників Порошенка саме щодо лідера «Громадянської позиції»: спершу вони брутально ображали Гриценка і його виборців, а тепер очікують від них беззастережної підтримки «короля шоколаду». Одна з прихильниць Порошенка так прокоментувала той факт, що згаданий політик не підтримав її кандидата у другому турі:
Це лицемірство дотепно спародіював на своєму профілі на популярному порталі соціальної мережі коментатор, котрий презентується як Anton Hodza:
Наведена вище тактика дозволила Порошенкові зцементувати свій електорат і увійти до другого туру, хоча ще кілька місяців тому здавалося, що в нього немає шансів. Однак це також призвело до відновлення поділів в українському суспільстві. Якщо Україна раніше була поділена на прозахідну і проросійську (цей чіткий поділ було видно на електоральній мапі), то зараз «лінія фронту» проходить у всіх областях. Тим часом вербальна агресія «порохоботів» проти інших виборців і декларування сліпої вірності президентові тільки зростають, значно ускладнюючи перетягування виборців інших кандидатів на підтримку «Пороха».
Агресивній риториці сприяв також сам президент. Після оголошення результатів екзит-полу він, з одного боку, заявив, що «почув» виборців Зеленського, а з іншого – назвав його «маріонеткою Коломойського». Хоча підозри щодо відносин актора з олігархом Ігорем Коломойським виправдані, однак сам закид виглядав радше ірраціонально в поєднанні зі звертанням до виборців «Голобородька». У будь-якому випадку, штаб Зеленського швидко відбив удар. Причому досить болісно. Оскільки, за словами президента, комік є маріонеткою олігарха, то він повинен з’явитися на дебатах, а його опонентом буде... Віктор Медведчук. Так суперники президента натякнули, що «Порох» сам є маріонеткою в руках проросійських політиків.
Чому зв’язки з Гладковськими, Кернесом і Медведчуком були токсичними?
Порошенко і його штаб, здається, не розуміють причин такого мізерного результату в першому турі. Вони прекрасно усвідомлюють, що диспропорцію між президентом і Зеленським буде важко подолати. Штабісти або не дослухаються до закидів і побажань прозахідного електорату, або мають проблеми з тим, щоб переконати Порошенка, що настав час для змін.
На розчарування виборців, які очікували якісних змін на батьківщині, вплинуло не тільки небажання правлячого табору до радикальних реформ в Україні. Проблеми створив і відкритий альянс Порошенка з проросійськими і часто причетними до злочинної діяльності мерами міст на сході і півдні і так званими місцевими князьками. Президент закривав очі на їхню антиукраїнську діяльність, корупцію, звинувачення в крадіжці грошей з державних бюджетів або напади на українських активістів. Фатальною жертвою одного із цих нападів стала Катерина Гандзюк, котра померла в лікарні через кілька місяців після того, як їй вихлюпнули кислоту в обличчя. Порошенко і його оточення не тільки ігнорували цю подію, але й не дозволяли покарати тих членів президентської партії, котрі були причетними до нападів. Пасивною до них залишалася й прокуратура, яку очолює відданий президентові Юрій Луценко, а також Служба безпеки України. Тим часом Гандзюк боролася не лише з корумпованими політиками і злочинцями у владі, а також з проросійськими середовищами в Херсонській області. Пасивність такої відданої Порошенкові структури, як СБУ, на жаль, можна витлумачити як брак волі гаранта Конституції реально боротися з мережами, які співпрацюють з агресором.
Не менш красномовним є факт млявої реакції на скандал навколо Олега Гладковського та його сина Ігоря. Нагадаємо, що, використовуючи протекцію свого батька – колишнього заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони, – молодий Гладковський і його колеги продавали російські запасні частини для транспортних засобів, які використовуються у Збройних силах України. Проблема полягала не в самій контрабанді, оскільки запчастини таки були потрібні, а в їхній якості і скандально високих цінах, яких вимагали ці «хлопчики». Скандал, виявлений журналістом Денисом Бігусом, – це лише фрагмент масштабної системи корупції та крадіжок державних коштів в оборонному секторі. Держава, захищаючись від сильного агресора і диспонуючи невеликими коштами, не може дозволити собі таких ситуацій. Той факт, що Порошенко не розуміє цього, лише свідчить про те, що він не підходить на роль головнокомандувача Збройними силами.
Варто також критично поглянути на підтримку президентським табором вже згаданого Медведчука. Нагадаю, що це колишній керівник адміністрації Леоніда Кучми, один з найбільш проросійських політиків над Дніпром, а також особа, котра ввела Порошенка в салони великої української політики. В Україні він відомий як «кум Путіна». Токсичність Медведчука та його колабораційна позиція не дратували «короля шоколаду». Журналісти незалежних мас-мадіа неодноразово ловили лідера «Українського вибору» під час візитів до адміністрації президента. Окрім того, Порошенко хвалив Медведчука як нібито найкращого переговорника у справі звільнення українських військовополонених і цивільних заручників з рук Росії. За останні роки він відновив свій політичний та економічний вплив за підтримки президентського табору. Завдяки «Порохові» один з найантиукраїнськіших політиків має над Дніпром монополію на торгівлю паливом, а через вірного депутата Тараса Козака контролює два телеканали NewsOne і 112, а також користується недоторканністю. За його останній вояж до Москви, в якому його супроводжував Бойко, було порушено кримінальну справу проти... працівників прикордонної служби та Державної авіаційної служби!
Співпраця з проросійськими силами, безперечно, збільшила шанси Порошенка потрапити у другий тур. Вони агітували за нього, використовували адмінресурс і навіть тиск. Проте, як справедливо відзначив журналіст Олексій Братущак, перемога виявилася Пірровою. Афішування Порошенка з такими токсичними особистостями, як Труханов і Кернес, лише відштовхнуло багатьох прозахідних виборців.
***
На цьому тлі незамішаний у таких патологічних зв’язках Зеленський дійсно виглядає як порятунок. Окрім того, на відміну від свого суперника, як виявляється, він має стратегію. Деякі блогери, стверджують, найчастіше жартома, що актор об'єднав Україну, як ніхто інший. З огляду на те, як голосували виборці в окремих областях, треба визнати їхню рацію.
Закиди, які з’являються останнім часом, що нібито він є проросійським політиком, не витримують критики, якщо поглянути на людей, якими він почав себе оточувати. Він віддає перевагу політикам і активістам, широко відомим як прозахідні. Важливо, що вони прагнуть реальних змін і нової України, а не «потьомкінського села», прикрашеного тільки вишивкою і українською піснею, а всередині залишаючись реанімованою Українською Радянською Республікою. Недоліком Зеленського є відсутність у нього досвіду та зв'язки з олігархом Ігорем Коломойським. Однак це не змінює того факту, що саботаж реформ і проросійські зв’язки чинного президента виглядають значно відразливішими. Штаб і виборці Порошенка повинні це взяти до уваги, якщо вони дійсно хочуть бути свідками другої каденції «короля шоколаду».
***
Текст опубліковано у межах проекту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Попередні статті проекту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом, Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху,Україну придумали на Сході, Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут.