Село Заболотці на Бродівщині береже зразок дерев’яної церкви галицької архітектурної школи. Церкві Собору Пресвятої Богородиці пощастило більше ніж іншим: її відреставрували, тож сучасники можуть побачити її в тому вигляді, в якому вона була 200 років тому.
Церкву Собору Пресвятої Богородиці збудували у XVIII ст. на місці давнішої, яка згоріла внаслідок нападу татар за сто років до того. Навіть назва села і відомості про перших поселенців пов’язані з навалою ординців. За місцевими легендами, жителі сусідніх поселень втікали від монголо-татар і сховалися у болотистій місцевості. Околиці мають відповідні топоніми – Мочарі, На калюжах, Болотце. Перші поселенці осіли біля джерела, яке досі б’є в центрі села. Його називають Іванишиною криницею, де щороку святять воду на Водохреща. Давність заселення цих земель у XII-XIII ст. підтверджують археологічні дослідження, хоча у документах село вперше згадується 1494 року.
Дерев’яну церкву звели 1746 року, а розписали інтер’єр через 120 років, ці розписи у 1933 році оновив майстер Іван Сахно. Усі ці події і прізвище зафіксовані різьбленими написами на стінах церкви.
Воєнні часи були непрості для мешканців села. У Першу світову вони відчули на собі жорстокість російської армії.
«Μоcкалі спалили нам обійстя, викорчували цілий сад. Спалили також Нухимове обійстя, нову пошту, залізничий дворець і корчму. Хотіли ще і церкву спалити, але нарід з великим плачем та просьбою ледве їх упросив… Тепер доперва виділа я, що то є моcкалі. Се гірше худобини. Μоcкалі допускалися таких варварств, що аж соромно собі представити. Мстилися, як могли. He боялися ні людей, ні Бога. … Позабирали багато дівчат та жінок у Pоcію. He знати, що з ними, бідними, станеться. Чи повернуть вони коли, чи ні», – писала у листі до чоловіка Єва Процай зі села Заболотці у грудні 1915 pоку.
Після того почалися події польсько-української війни. За свідченням колишнього делегата на Паризьку мирну конференцію Осипа Мегаса у праці «Трагедія Галицької України», 23 червня 1919 році мученицькою смертю загинув тодішній парох Заболотців о. Юстин Сухаровський, його забили до смерті польські вояки.
Після Першої світової війни парохом Заболотців був о. Іван Степанів, батько хорунжої Українських січових стрільців Олени Степанів-Дашкевич і сотника Української галицької армії Ананія Степаніва. А чоловік Олени Степанів Роман Дашкевич був головою руханково-пожежного товариства «Луг», яке, наслідуючи традиції і місію українського січового стрілецтва, займалося патріотичним вихованням і військовою підготовкою молоді.
«У кінці 30-их років парафіяльним священиком був о. Григорій Микитюк, якого більшовики заслали до Сибіру. Історія церкви переривається у 1964 році, коли храм офіційно було зачинено, а фактично пограбовано і осквернено. Вороння мостило гнізда в обшарпаних банях, робили підпали церкви, і будівля в швидкім часі прийшла в повне запустіння. Виникла загроза її цілковитого знищення», – пише на сторінці УГКЦ.
У радянський період церкву закрили на довгі роки, з неї вкрали цінні реліквії, серед яких було рукописне Євангеліє XIII століття. Втім, за спогадами старожилів, жителі Заболотців іноді самовільно відчиняли церкву і проводили богослужіння. Коли влада дізналася, двері церкви наглухо забили цвяхами. Селяни молилися на цвинтарній каплиці, іноді – в когось вдома або в сусідніх селах.
Богослужіння там відновили у 1990-х, а відновлення будівлі церкви, яка багато років стояла бездоглядною, почалося з 2015 року. Її дах покрили бляхою ще в XIX ст. Тож під час реставрації не тільки замінили прогнилі бруси та зіпсовані дерев’яні елементи, але й перепокрили дах ґонтям. У кінці 2023 року роботи закінчили.
Церква Собору Пресвятої Богородиці у Заболотцях є характерним прикладом народної архітектури галицької школи. Вона має три грушеподібні куполи, над вівтарем і бабинцем менші за розміром, ніж над навою. Різьблений іконостас триярусний і золочений. Дзвіниця на чотирьох стовпах має три дзвони різного розміру.