Вранці 9 травня кілька десятків праворадикалів намагалися у Львові знести пам'ятник радянському письменнику Степанові Тудору. За кілька хвилин після початку акції на місці з'явилися правоохоронці, які й завадили активістам демонтувати пам'ятник.
Внаслідок сутичок між правоохоронцями та радикалами постраждало четверо осіб (двоє поліцейських та двоє активістів). Після переговорів із поліцією радикали пообіцяли не нищити пам'ятник Тудору цього дня, однак заявили, що обов'язково знесуть його пізніше.
ZAXID.NET разом з істориками та громадськими діячами з'ясовував, чи був Степан Тудор достатньо радянським, аби його пам'ятник у Львові можна було зносити.
Ярослав Грицак, історик, професор УКУ
Львів був одним із перших міст Радянського Союзу, в якому знесли пам'ятник Леніну. Це сталося ще 1990 року, але хочу загострити увагу на одному важливому моменті: пам'ятник Леніну знесли (і дуже добре, що це зробили), бо тоді це було рішення міськради. Тобто нормальним є спосіб знесення після такого рішення.
Я розумію, що часом такі спонтанні вчинки породжує революційна або воєнна ситуація – так, як це сталося в Києві з пам'ятником Леніну. Але в країні, де немає революції, де є зовсім інші питання, рішення про знесення чи не знесення таких пам'ятників має приймати міська рада, враховуючи, звичайно, думки експертів.
Тому історію зі знесенням пам'ятника Тудору я зчитую цілком інакше. Я бачу, що є політична сила, яка хоче повернути втрачену популярність. І вона буде робити все, щоб цю популярність завоювати. Тим більше, що в Україні зараз реформи не йдуть – вони пробуксовують, а сама країна втрачає вікно можливостей. На цій хвилі в Україні настає час популістів. І я розумію, що такі акції, як ця із пам'ятником Тудору, зараз будуть множитися.
Праворадикали намагаються знести пам'ятник Тудору
Я маю просту формулу: чим гірше буде йти справа з реформами, тим більше у нас будуть звертатися до національної пам'яті. Тому що історична пам'ять є дуже емоційна, а тому нею дуже легко когось мобілізувати. При чому будь-кого – чи російськомовних, чи схід, чи захід, це неважливо. Коли буде погана політика, просто будуть включати кнопку історичної пам'яті. І я бачу, що це вже робиться.
Щодо самого пам'ятника Тудору, то, думаю, його не варто зносити. Цей пам'ятник мав би залишитися, щоб показати, що в Галичині існувала така течія як український комунізм. Нехай Тудор і не був найбільш відомим його представником, але він таки представляв український комунізм. Окрім того треба ще з'ясувати, чи цей пам'ятник має мистецьку цінність. Адже окрім історичної важливою може бути мистецька цінність самого пам'ятника.
Ігор Юхновський, в.о голови Українського інституту національної пам'яті (2006-2010)
Якби мене запитали, чи треба зараз ставити пам'ятник Тудору у Львові, то я б сказав, що не треба. Але коли мене питають, чи треба зносити цей пам'ятник, та й ще робити це у такий варварський спосіб, як це було зроблено сьогодні, то я категорично сказав би, що цього не потрібно робити.
Сьогоднішня подія лягає в один ряд із тими випадками, коли у місті підпалили приміщення обласної прокуратури на просп. Шевченка або ж коли на вул. Чупринки підпалили приміщення міліції. Я не знаю, хто все це робить. Мені здається, що є якась провокаційна група, яка користуючись нагодою, робить в місті безпорядок.
І робиться це для того, щоб одна частина людей розважалася, а інша казала б: «От які молодці. Які у нас є хороші революціонери». Але справа в тому, що зараз ми не живемо в революційний час. Ми живемо в час будови України, коли треба берегти все те, що ми маємо.
Книжки Степана Тудора видавалися у той час, коли радянська влада намагалася максимально притягнути на свою сторону українську інтелігенцію. Їм це вдавалося робити і так було не лише з Тудором, а й з іншими письменниками. Ми жили тоді в дуже складних умовах. І зараз, думаю, із цим не варто розбиратися.
Тому я абсолютно не схвалюю тих дій, які сьогодні були в місті. Вони не ведуть ні до чого хорошого. Вони лише свідчать, що тут немає нормальної громадянської дисципліни.
Ігор Лильо, історик, львовознавець
Я думаю, перед тим, як зносити чи не зносити пам'ятник, потрібно, щоб фахівці, а не вулиця, дуже добре розібралися в тому, хто ж була та особа, якій встановлений пам'ятник, і якою є його мистецька вартість. Лише після цього можна було б виносити якісь цивілізовані, правильні рішення.
Я переконаний, що особа самого Тудора багатьом львів'янам абсолютно нічого не говорить. Це був професор, письменник, людина, яка належала до так званої Львівсько-Варшавської філософської школи. І це була людина (це парадокс), яка у червні 1941 році у Львові випадково загинула від німецьких бомб.
Коли я дивився на те, що відбувалося сьогодні з пам'ятником Тудору, то на думку прийшла одна річ. Я пам'ятаю, як в часи мого дитинства, коли намагалися «викривати» Тараса Шевченка, його постійно називали революціонером-демократом. То що, ще трохи і підемо Шевченка поваляємо, чи як? Маніпулятивні речі були усюди.
Сутички між поліцією та радикалами біля пам'ятника Тудору 9 травня
Тому я веду до одного: залишмо ці дискусії фахівцям. Виносьте це на обговорення, після якого ми досягнемо якогось консенсусу. Не думаю, що пам'ятник Тудору спокійно простояв би у Львові 25 років, якби це була суперодіозна постать. Тому сьогоднішні події – це чистої води провокація, яка, відверто кажучи, зроблена виключно для певної картинки.
Степан Тудор, до речі, похований на Личаківському кладовищі. І в мене є питання, чи в нього там взагалі на могилі стоїть якийсь пам'ятник. Якщо вже «громада» так дуже турбується про це, то візьміть в цивілізований спосіб перенесіть цей пам'ятник із площі і поставте його на могилу на Личакові. Зрозуміло, що це була суперечлива людина з поглядами, які з позиції сьогоднішнього дня є недоречними або й непринятними. Але він не є тим опудалом, яким можна лякати, і заради якого можна влаштовувати такі провокації.
Роман Шуст, декан історичного факультету ЛНУ ім. І.Франка
На мій погляд, подія, яка сталася сьогодні у Львові, зовсім не прикрашає місто. Вона виглядає дуже провокативно, оскільки рішення про знесення пам'ятника Тудору не було.
Наскільки мені відомо, сам він не був членом комуністичної партії. І тому треба вивчати, чи підлягає цей пам'ятник під закон про декомунізацію. Якщо ж підлягає, то тоді потрібно прийняти відповідне рішення і цивілізовано знести цей пам'ятник.
Але сьогодні, на мій погляд, і правоохоронні органи не спрацювали належним чином. Адже вони могли діяти більш цивілізовано, не вживати грубої сили, а спокійно вирішити це питання.
Михайло Мороз, в.о. керівника управління культури Львівської міськради
Якщо ми говоримо про виконання закону про декомунізацію, то в ньому є чіткі критерії, встановлені до пам'ятників, які мають бути демонтовані.
Це пам'ятники на честь осіб, які працювали в радянських органах державної безпеки; осіб, які були причетні до здійснення політичних репресій; осіб, які займали керівні посади у вищих органах партії чи відповідних радянських державах, а також це пам'ятники на честь подій, пов'язаних із встановленням радянської влади на території України.
Цей перелік насправді є вичерпним. І постать Тудора під жоден із цих критеріїв не підпадає. І це не лише позиція міської ради чи тих науковців, яких ми залучали до аналізу закону про декомунізацію. Подібною є й позиція керівника Інституту національної пам'яті Володимира В'ятровича.
Пошкоджений радикалами пам'ятник Степанові Тудору
Після того, як був підписаний закон про декомунізацію, одна з львівських газет питала думку В'ятровича і щодо Монумента Слави, і щодо пам'ятника Тудору. І тоді пан В'ятрович висловив чітку позицію про те, що пам'ятник Тудору не потрапляє під обов'язкове виконання цього закону. І він тоді зазначав, що серед обласних центрів Львів є одним із тих міст, в яких залишилося найменше радянських символів, оскільки весь процес декомунізації тут був проведений ще на початку незалежності за часів першого мера пана Василя Шпіцера.
Але це не означає, що Львівська міська рада не може вирішувати питання щодо демонтажу цього пам'ятника. Однак це вже має бути окреме спеціальне рішення, яке не буде напряму пов'язане із законом про декомунізацію.
Зараз Галицька райадміністрація розробляє план реконструкції площі Маланюка, на якій і встановлений пам'ятник Тудору. Думаю, до цього процесу будуть залучені професіонали і цілком можливо, що кінцевий варіант реконструкції площі не буде передбачати наявності цього пам'ятника. У такому випадку в контексті реконструкції площі міська рада зможе прийняти рішення щодо демонтажу пам'ятника.