Ті, хто стежать за перебігом виборчої кампанії у Львові, не могли не зауважити рекламні щити з молодою жінкою з розмаяним волоссям і гаслом «Вона очолить Львів». Сміливий образ належить чинній депутатці Львівської міськради від Української Галицької партії і кандидатці на посаду мера Юлії Гвоздович. Сьогодні Юлія – гість програми ZAXID.NET LIVE. Вітаю.
Вітаю.
Отже, почнімо саме з ваших білбордів. Такий образ більш звичний у рекламі парфумів чи косметики, а не в політичній рекламі. Ви самі таке придумали чи хтось порадив?
Ви самі назвали цей образ сміливим. І насправді це й було метою нашої зовнішньої реклами – показати, що є нова генерація політиків зі сміливими ідеями. З тим, щоб вирізнятися від тих людей, які вже давним-давно працюють у місті, в області, які вже давно присутні в львівській політиці. Власне задати новий темп, нову планку – і, звісно, привернути увагу до жінок у політиці. Тому що, на жаль, досі в нас у Львові, у нас в Україні дуже мало жінки представлені на політичному полі. В нас досі жодна жінка не очолювала фракцію у Львівській міській раді за всі роки незалежності. І також лише одна жінка один раз очолювала обласний центр – Житомир. Тобто за 30 років жодна жінка не була гідна – і треба привертати увагу.
Я мав на увазі скоріше те, що ви і так кажете: жінкам і так важко в політиці, а Львів ще таке достатньо консервативне місто – і от такий сміливий образ (я б навіть сказав, еротичний образ)… Не боялися, що він відштовхне якусь частину виборців?
Ну, можливо, когось відштовхне – хто подумав, що воно еротичне.
Тобто ви не закладали такого посилу?
Ні, не закладала такого посилу. Закладали посил, який дуже притаманний мені в принципі – це посил сміливості. Бо я впродовж депутатської своєї каденції неодноразово робила різні сміливі вчинки і намагалася якось протидіяти найбагатшому депутату Львова, щоби він не забудовував парки чи в білий день не крав земельні ділянки з центру міста. Я – єдина жінка, яка виступила проти.
Кого маєте на увазі?
Це Григорій Петрович Козловський, звісно ж… І я, в принципі, по житті є доволі сміливою. І зараз насправді кандидувати на посаду мера Львова – це теж сміливий вчинок. Але я цілком свідомо до цього відношуся.
А у вас ще є борди, чи то сітілайти скорше – такий палець, притулений до уст. Це що має означати?
Має означати, що в той час, коли старі політики використовують старі методи, свої власні ЗМІ, використовують свій власний адмінресурс, нова генерація політиків наступає на п’яти. Жінки ідуть в політику – і жінка, цілком можливо, може вже очолити місто.
Цей палець…
Це типу «цссс».
Це що? Як це символізує наступ молодих жінок?
Це символізує те, що, можливо, хтось не чує, не знає – але ми готові взяти відповідальність.
От ви власне говорили, що жінок мало. Справді мало. А чому їх має бути більше? Тільки гендерна квота – чи якісь особливості жінок у політиці є важливі?
Мені дуже хочеться відповісти питанням на питання: а чому нас не має бути? Якщо жінок є приблизно 50% суспільства.
Я не кажу, що не має бути, – я вас питаю.
Питання – чому їх досі нема в достатній кількості. Якщо, наприклад, в Європейському Союзі найбільш впливовим політиком є саме жінка – Анґела Меркель, представниця Християнської демократичної партії. Вона – жінка. Свого часу Маргарет Тетчер, жінка, будувала тепер уже сучасну Велику Британію, ті правила та цінності, які діють у цій країні. Якщо ви дивилися за виборами в Європі, які відбувалися останнім часом – то, наприклад, у Франції п’ять найбільших міст теж очолили жінки.
Чому в Україні досі є ці стереотипи, що босом повинен бути чоловік, а жінка має бути лише десь збоку і обслуговувати його повноваження, його владу? Ні, жінки також є самодостатні.
Жінки сьогодні, на щастя… Я думаю, що цьому сприяв виборчий кодекс попередніх місцевих виборів, коли кожен мав свій депутатський округ. Не партія призначала місце в списку, а кожен, скільки напрацював у себе на окрузі – і від цього власне залежало, чи ця людина стане депутатом, чи ні. І це дало змогу новим незаангажованим людям потрапити в політику, і в тому числі багатьом молодим людям і жінкам.
Ну і плюс, звісно, ця енергія від Революції Гідності. Тоді дуже багато молоді задумалося (молоді, яка виросла в сучасній Україні), що ніхто, крім нас, цю країну не збудує – і пішли в цю політику.
І через цю відкритість сьогодні ми все-таки бачимо, що є нові лідерки, які перш за все є носійками оцих проблем, з якими стикаються жінки, на які багато років уваги не звертали… Дуже прикро, чому не звертали, – але все ж таки не звертали чоловіки. Бо просто не переживали ті ж самі життєві обставини.
Наприклад, коли я стала депутаткою. ми розпочали написання стратегії «Львів, дружній до дітей». Тому що коли я перший раз стала мамою (я є мамою двох дітей, двох синів), то стикнулася з багатьма незручностями нашого міста – безбар’єрність передусім, неможливість потрапити в громадський транспорт, відсутність нормально доглянутих і креативних дитячих майданчиків.
Але, наприклад, все починається з пологового будинку. І я була прикро здивована, що в деяких пологових будинках не було цілодобової гарячої води. Мабуть, посадовці думали, що діти народжуються в чітко визначений графік – з шостої до дев’ятої. Це дуже такий дрібний приклад – але вони просто ніколи не задумувалися, економили гроші на тому, щоби жінкам дати цілодобову гарячу воду.
І як ви розв’язали цю проблему?
Збільшили енерголіміти рішенням виконавчого комітету – і все. Краник просто відкрутили і пустили цілодобово. А до того чомусь, поки ми самі не прийшли, не зробили пікет під міською радою, обласною радою, не виписали перелік вимог від жінок, цього не робилось.
Зрозуміло. Ви днями оприлюднили свою виборчу програму. «11 цілей Гвоздович» – ви її так назвали. Там поки що є дуже загальні якісь фрази. Наприклад, підвищення тривалості життя львів’ян – це завдання мера? Як мер може підвищити тривалість життя львів’ян?
Так, справді, ми ще на вихідних зробили публічну презентацію програми разом із моєю командою. І, в принципі, ця презентація була публічною. Ми презентували програму УГП і команди мера, називається вона «Християнська демократія: від слів до діла», тому що наша команда має політичну ідеологію християнської демократії. І власне ця програма, а основне три розділи, в яких ми зібрали всі напрямки роботи міста: це є комфорт та безпека, розвиток та гармонія і прозорість та чесність – вони є ключовими, які підкреслюють і проблеми міста, і власне християнську демократію.
Щодо пункту про тривалість життя. Справді, тут наразі виписані лише цілі. Збільшується тривалість життя, і в принципі цей показник середньої тривалості життя – це є показник якості медицини, яка є як і в місті, так і в Україні. У нас є чудовий фахівець Олександр Ябчанка в моїй команді, екс-член команди Уляни Супрун, яка розпочинала реформу медичну в Україні. Він був її речником, був її радником.
Юля, я мав на увазі, що оцей критерій… От хтось хоче перевірити – ви стали мером і через п’ять років знову йдете. Ну, важко його перевірити. Тривалість життя в принципі зростає потрошки, і вона суттєво відрізняється від Європи. І якось показати, що це саме у Львові саме мер підвищив… От у Львові зросло – а в Пустомитах не зросло.
Ні, це є чіткий кількісний показник тривалості життя, вимірюється в роках.
Я це розумію. Як змінити?
Дивіться, три роки тому почалася медична реформа. Почалася вона з первинної ланки медицини – тобто з сімейних амбулаторій, яка на себе зараз бере приблизно 60% удару звернень від людей, які захворіли. Сімейний лікар на первинній ланці повинен спробувати її вилікувати. Якщо він не може, він надсилає її у вже спеціалізовані вторинні ланки медицини. І більшість лікарень вторинної ланки медицини та спеціалізованих є в управлінні місцевого самоврядування. Це наші всі десять лікарень, які є у Львові, – і це повністю в силах місцевої влади.
Звісно, якщо НСЗУ разом з Мінфіном справді забезпечать цей принцип «гроші ходять за пацієнтом» на вторинній ланці медицини, тому що зараз він є дуже погано дофінансований.
Так, поки що це проблема. Тобто ви хочете більше фінансувати лікарні, я правильно зрозумів? З міського бюджету теж.
Не просто збільшити фінансування лікарень, а перш за все мудро спланувати фінансування цих лікарень, спланувати маршрути пацієнтів, чітко обрахувати, які послуги може надавати та чи інша лікарня, порахувати кількість захворювань, з якими звертаються наші львів’яни до лікарень.
Мені здається, це все є. Статистика медична…
Ні, муніципальна статистика на місцях насправді дуже слабенька, і лише пів року, як почало місто збирати її по медицині, і ще далеко не все є. Але позбирати статистику – це одне, а прийняти рішення на основі цієї статистики – це зовсім інше. Можливо, нам не варто закупляти дороговартісне обладнання, наприклад, для колоноскопії в кожну лікарню, якщо в нас стільки немає пацієнтів.
А в нас закуповують обладнання для колоноскопії?
У нас закуповують дороговартісне медичне обладнання, звісно.
Але для колоноскопії…
Я так дуже сказала приклад, якщо немає на це попиту.
Є серцеві хвороби, є щось, що справді рятує життя, і воно коштує, напевно, достатньо дорого.
Звісно.
І я знаю, навіть депутати від вашої партії обстоювали, що треба купити – я вже теж не пам’ятаю, що, але щось таке дороговартісне в лікарні.
Це Ігор Дякович, він член медичної комісії. І він дуже довго добивався, щоб у лікарню на Топольній купили справжній сучасний якісний томограф. І добре, що купили – тому що зараз ця пандемія коронавірусу, а комп’ютерна томографія – це перше, куди всі йдуть.
Я ще хотів запитати. Окрім того, що ви – одна з двох кандидатів-жінок…
Три.
Троє навіть жінок.
Хоча я не знаю, хто.
Але ви точно наймолодша, мені здається. Вам тільки 33 роки. Вважаєте себе достатньо готовою для того, щоби обійняти таку посаду, як мер Львова?
33 – це не 18 і не 23. Як бачите, я зараз є наймолодшою кандидаткою в мери і я була однією з наймолодших депутаток Львівської міської ради. Однак громадянська мережа «Опора» досить добре оцінила мою роботу, визнала її найбільш ефективною та сумлінною за всю каденцію. Не я особисто – вони опитали 24 незалежних експертів. І мої колеги – деякі є на 40 років старші, деякі на 10, деякі на 20 – але все ж таки найсумліннішою визнали мене. То, можливо, не у віці справа?
Я розумію. Просто робота депутата, тим більше це на громадських засадах, іноді, і робота мера – це трошки різний рівень.
А прем’єр-міністра?
Прем’єр-міністр затруднений цілий день, отримує за це зарплату.
Але, тим не менше, прем’єрка Фінляндії – їй 34 було, як її обрали. І її уряд має середній вік до 40 років. Прем’єрка Нової Зеландії Джасінда Ардерн – їй було 36 чи 37, коли її обрали прем’єркою Нової Зеландії. Канцлер Австрії ще молодший за мене.
Давайте, я парирую тим, що в Фінляндії і Новій Зеландії, в принципі, каналізації вже робити не треба і якихось глибоких реформ вже не треба робити. А нам треба.
Так я ж цими глибокими реформами і займаюся всі п’ять років своєї депутатської діяльності. І ми якраз і зробили новий статут міста, який запровадив прозорість, відкритість роботи місцевої ради. Якщо в 2014 році міська рада була якоюсь 12 чи 15 в загальному рейтингу по Transparency International, по прозорості і відкритості, то зараз ми є в лідерах. І це – власне ці системні зміни, які стали можливі тільки в нашій каденції. Тому що законодавство було вже давніше, але його чомусь ніхто не втілював.
Але дивіться, у політиці немає справедливості. Можливо, ви щось робили, але зараз чинний мер може цим пишатися і казати: «Бачите, яке прозоре місто під моїм керівництвом».
Ну, це лицемірство буде тоді.
У політиці лицемірство – це…
Знаєте, ще теж про мій вік – і воно зв’язане з вашим питанням. Це те, що я є представником нової генерації політиків – чому? Тому що я народилася вже і виховувалася, навчалася в незалежній Україні. І моя генерація є іншою, ніж та, яка пам’ятає іншу владу, яка думає про те, що хтось за неї щось вирішить, яка є більш патерналістською. Ми розуміємо, що ніхто, крім нас.
Відверто кажучи, ви згадали за ремонти доріг, за каналізації. Я дуже хочу, щоб епоха червоних директорів, епоха міцних господарників, начальників міста, а не лідерів громади – щоб вони відійшли назад.
Та в нас вже таких немає. Ці наші господарники – вони всі вже сформувалися за незалежної України.
Чому? Не зовсім. Але вони є зараз носіями того іншого типу управління, коли ти авторитарним шляхом керуєш, коли ти «дзвінок – контроль – виконав». Розумієте, я вважаю, що це зовсім неправильний підхід. І моя генерація, яка сьогодні є дорослою (згідно з новими стандартами Євросоюзу, я вже не є в категорії молоді), має зовсім інші вимоги до тих політиків, яких вона фактично своїм вибором на місцевих виборах наймає управляти спільним майном. Перш за все, це прозорість не з-під палки, не через громадський контроль, такий пресинг, а прозорість як цінність, коли немає що приховувати.
Слухайте, ви як мер наймаєте близько тисячі людей, навіть більше у вас підлеглих – півтори тисячі. Ви їх як будете приймати? «Ти точно цінності прозорості дотримуєшся?» Чи ви їх контролювати все-таки будете?
Я зараз про лідерів.
Ви – лідер міста.
І про ту прозорість, як цей лідер управляє спільним майном, спільним бюджетом, спільними землями. Чи він їх планує, чи він в ручному управлінні каже «сьогодні ремонтуємо оцю чи оцю вулицю».
Я також вважаю, що сьогодні не так країни, як міста стають більш важливими на міжнародній арені. І саме міста є тими магнітами притягання, куди приїжджають люди. Тому мер не може собі дозволити бути просто міцним господарником. Це зараз як базова середня освіта. Тому що є тендери, є підрядники, є прозорість, є, як-не-як, якийсь внутрішній управлінський контроль – і це елементарні речі.
Сьогодні лідер громади повинен володіти, як мінімум, вільно іноземною мовою – англійською бажано, така міжнародна мова. Він має бути відкритим, він має не просто слухати скарги, а вміти залучати думку мешканців до рішення, яке приймається. Не просто поремонтувати вулицю, принести готове рішення і сказати: «Значить так, ми тут поставимо це, це і це. А ваша думка неважлива».
Залучати думку громади – це чудово. А в нас дуже часто громада через найменшу дрібницю може розділитися на два, три, п’ять таборів і сваритися там. От як ви будете узгоджувати? Банально: потрібна бруківка на магістральних вулицях чи не потрібна?
Є деякі технічні речі. Наприклад, от бруківка – те, що дуже актуальне сьогодні. Є чітко пописані державні будівельні норми, які дають рекомендацію, на яких вулицях яке має бути покриття. І чітко написано, що на магістральних вулицях, а також великих міжквартальних вулицях має бути не бруківка.
А частина львів’ян хочуть бруківку. Просто розумієте, робота мера чи лідера – це не лише слухати свою громаду, але, напевно, й ігнорувати частину цієї громади, яка некваліфікована, неконструктивна і так далі. Ви не згодні з цим?
Є різні типи рішень. Якщо це йде про покриття, де є ДБН, то ні – мають бути ДБН. Але якщо є питання вигляду, доступності, врахування інтересів всіх – то так, це має бути партисипація і врахування думки мешканців. Я особисто вважаю, що це є ознакою розвинутого суспільства. І я впевнена, що нова генерація політиків вже наступає на п’яти тим, хто давно керує не тільки нашим містом, а в принципі в нашій країні.
І місцеві вибори є дуже важливі в цьому аспекті. Тому що ми тут не вибираємо президента – ми вибираємо тих людей, які добре знають проблеми, які є в місті, а не керуються якимись інтересами, які впливають на них з Києва.
Добре, дякую. Бажаю вам успіху. Час нашої програми добіг до кінця. Нагадаю, що сьогодні в студії ZAXID.NET LIVE була Юлія Гвоздович – депутатка міськради від Української Галицької партії і кандидатка на мера від цієї ж партії. Мене звати Олег Онисько. Дякую, що читаєте і дивитеся ZAXID.NET.