Цього року має повернутись ДФРР. На перший погляд новина позитивна. Але є й інша сторона цієї медалі… Зараз у Верховній Раді України розглядається законопроект №9165, який нібито має на меті вдосконалити Державний фонд регіонального розвитку. І цей законопроект уже пройшов перше читання.
Чому я кажу «нібито»? Бо мені видається, що цей законопроект покликаний не покращити ДФРР, а повністю змінити його суть та ідею, яка закладалась під час його створення.
Нагадаю, що Державний фонд регіонального розвитку задумувався, як джерело фінансування розвиткових проектів, які відповідають державній та місцевим стратегіям розвитку, та покликані вирішувати проблемні питання в регіонах. А найголовніше – це те, що ДФРР мав витіснити і замінити так званий «соцеконом», який полягає у банальному «засіюванні» нардепами своїх округів для підтримання своїх рейтингів серед виборців.
Європейці щедро фінансували децентралізацію та реформу держуправління, щоб перетворити ДФРР на ефективний інструмент регіонального розвитку, а державну регіональну політику позбавити ганебної практики «ручняка» в розподілі коштів між регіонами, що ховає в собі безліч політичних ризиків та є передумовою розколу держави на «першосортні» та «другосортні» регіони. По факту вийшло, що міністерство, відповідальне за реформу, ліквідували швидше, ніж ганебну практику політичних субвенцій (соцеконом). Тепер дійшла черга до ДФРР, який хочуть перетворити із конкурсу розвиткових проектів для виконання державної та регіональних стратегій регіонального розвитку на шоу громадських бюджетів. Як кажуть: у самурая немає мети, у нього є лише шлях.
А що нам від того спитаєте?
Львівщина, як й інші регіони, завжди могли розраховувати на фіксований розмір коштів ДФРР в розрахунку на область. Ці кошти дійсно розподілялися справедливо згідно з незаангажованими формулами. Наша область успішно реалізовувала проекти за кошти ДФРР, які спрямовувалися на виконання стратегії розвитку Львівщини, за яку голосували депутати обласної ради, проект якої розробляли із широким залученням кращих представників експертної та наукової спільноти та бізнесу. Були роки, коли ми одночасно реалізовували понад тридцять проектів на 360 млн грн і більше. Окрім соціальної інфраструктури (шкіл, садочків, лікарень, спортивних та культурних об'єктів) ми почали реалізовувати проекти, що сприяли прискоренню економічного розвитку – індустріальні та інноваційні парки, туристичні проекти тощо.
Зрозуміло, що після повномасштабного вторгнення росії в Україну говорити про ДФРР і розвиткові проекти було не на часі, бо усі кошти мали працювати на нашу оборону та національну безпеку. Зараз, коли ситуацію на фронті вдалось стабілізувати, законодавці та урядовці почали знову думати над тим, що ті регіони, які знаходяться далеко від фронту, мають розвиватись, а регіони, які постраждали від воєнних дій, потрібно відновлювати. Тому згадали за ДФРР. Але вирішили його трансформувати. Так і з'явився згадуваний на початку цього блогу законопроект №9165, який викликав дуже серйозні дискусії через кардинальну зміну філософії ДФРР.
Перше, це розподіл коштів фонду серед регіонів. Законодавець пропонує половину ДФРР віддавати на постраждалі внаслідок збройної агресії території, а другу половину - на всю іншу територію України. І це реально дивує, бо, на мою думку, для постраждалих регіонів має працювати повністю нова державна програма відбудови, за рахунок якої будуть відновлюватись території та громади, які постраждали від агресора. А в ДФРР повинна залишатись філософія, що закладалась від самого початку реформування регіональної політики – це змагальність ідей, які скеровані на стратегічний розвиток конкретного регіону.
Друге, і ще більш дискутивне – це введення на останньому етапі відбору проектів ДФРР відкритого голосування через «Дію». Ця ініціатива видається на перший погляд дуже демократичною, крутою, сучасною і так далі. Та то лише, якщо не вникати в деталі. Особисто мене вона найбільше дивує, бо остаточно може «вбити» ДФРР і перетворити на шоу із роздачею грошей великим громадам на проекти, які не будуть відповідати ні стратегії розвитку області, ні здоровому економічному обрахунку та й не будуть мати розвиткового характеру.
І взагалі, сьогодні на календарі ми маємо другу половину весни, а «правила гри» пройшли лише перше читання в Парламенті. Поки відбудеться друге читання, поки Уряд розробить і затвердить нормативно-правову базу під ці нові «правила гри», то в кращому випадку буде уже середина літа. А коли ж проводити сам відбір проектів? А коли ж ці проекти реалізовувати? Чи не простіше цього року профінансувати ті проекти, які ми вже почали реалізовувати, але через воєнний стан були змушені поставити на паузу? А зміни в ДФРР вже вносити на наступний рік, обговоривши їх із експертним середовищем і почувши його думки та пропозиції.
Тим паче, що цьогоріч на ДФРР передбачено в держбюджеті лише 2 мільярди гривень, а це орієнтовно 50 мільйонів для Львівщини. Для порівняння: минулого року на відновлення гуртожитків для тимчасового перебування там внутрішньо переміщених осіб ми витратили понад 200 мільйонів гривень. Скільки ж розвиткових проектів ми зможемо реалізувати за 50 мільйонів гривень та ще й в такі стислі терміни? Думаю, що це питання можна залишити без відповіді.
Без відповіді я залишу і інше питання: для чого держава спонукала громади розробляти стратегії розвитку та включати туди найбільш стратегічні розвиткові проекти, якщо тепер від цього пропонують відмовитись і пропонують замінити банальним голосуванням у «Дії»? Може таки простіше зробити процес відбору проектів ДФРР більш прозорим і транспарентним?
Всі ці питання можна було б обговорити під час круглого столу чи хоча б якоїсь банальної зустрічі, але її потрібно організувати вже і зараз. Я розумію усю відповідальність, яка лягла на новостворене міністерство, але наші думки з регіонів можуть покращити ДФРР, не ламаючи його суть. Бо навіть найдосконаліший інструмент можна «зламати» при достатній кількості не до кінця продуманих змін.