«Єгипетська» модель туристичної індустрії притаманна слаборозвинутим в економічній та громадянській сферах країнам, тоді як «іспанська» – зрілим громадянським суспільствам.
Скільки разів було вже говорено про необхідність розвитку туристичного потенціалу нашого міста й регіону - а справа рухається вперед, як мокре горить. Диспонуючи значною концентрацією високовартісних природних та історико-культурних пам'яток, Львів і Галичина кількаразово поступаються своїм найближчим сусідам по континенту за потужністю туристичних потоків. При тому основну масу гостей постачають нам лише 3-4 країни, й маршрути їхніх поїздок сплановані здебільшого таким чином, щоб... уникати тривалих затримок на львівських теренах. В якому ще старовинному європейському місті до 80% туристичних фірм працюють виключно або переважно в царині виїзного туризму? Тільки у Львові!
Треба визнати, що галичани, зокрема й такі, що при посадах, заповільно позбавляються хибних уявлень про здатність чарівних краєвидів та історичних пам'яток приносити дохід без значних зусиль із їхнього боку. На думку серйозніших аналітиків, нам бракує не лише господарського ставлення до туристичних атракцій, як таких, а й зіркових готелів, паркінгів, розважальних центрів, інформаційних видань тощо. Ще серйозніші вказують на потребу попрацювати з місцевим населенням - повчити львів'ян гостинності, чемності, екологічної культури, азам іноземної лексики і т. ін.
Нема слів, згадані чинники неабияк гальмують поступ львівського туризму. Але чи суть справи тільки в них? Аби поглянути на проблему ширше, співставимо деякі аспекти досвіду двох таких світових грандів туристичної індустрії, як Єгипет та Іспанія. Обидві країни володіють багатющими рекреаційними ресурсами, в обидвох влада усвідомлює стратегічне значення туристичної галузі та докладає великих зусиль для запевнення її поступального розвитку. Як Єгипет, так само й Іспанія нагромадили величезний інфраструктурний потенціал та диспонують досвідченими кадрами світового рівня, але... Країна фараонів, попри відносну дешевизну її туристичних послуг, приймає приблизно ввосьмеро менше іноземних гостей, ніж країна кориди й фламенко.
Приїжджого в Єгипті не полишає відчуття перебування в штучно створеному середовищі, щільно відгородженому від буденних реалій країни. Так, на терени відпочинкових зон та розважальних закладів корінні єгиптяни майже не мають доступу. Керівники туристичних груп роз'яснюють гостям, куди не слід ходити й де не варто отоварюватися, наголошуючи на небажаності будь-яких незапланованих пересувань та контактів. Ретельно вишколеному персоналові суворо заборонено будь-яке неформальне спілкування з іноземцями.
Усе це робиться, насамперед, в інтересах самих гостей. Варто останнім на півкроку відхилитися від розробленого маршруту, як вони опиняться в середовищі антисанітарії, злиднів, невігластва, підступності, незвичних життєвих стандартів та поведінкових норм. Тут не є чинним писаний закон і на чужинця чекають розмаїті ризики: бути ошуканим спритним крамарем (таксистом, автослюсарем, офіціантом і т.д.), отруїтися їжею чи питвом, викликати гнів релігійних фанатиків, потрапити в заручники до екстремістів... Навіть після короткочасного зіткнення із цим убогим, небезпечним і негостинним середовищем, що в ньому проходить повсякденне життя переважної більшості єгиптян, іноземцеві навряд чи схочеться продовжити перебування в країні, відвідати її знов чи порадити зробити це своїм друзям.
Натомість в Іспанії штучна ізоляція приїжджих практично відсутня, як і подвійні стандарти ставлення до «своїх» та «чужих». Турист може як завгодно далеко відхилитися від маршруту - повсюди знайде доброякісні товари та послуги, чудовий сервіс, неухильно діючий закон, доброзичливих, проте свідомих власної гідності громадян... Безперечно, серед іспанців теж трапляються недоброзичливці та шахраї, а єгиптяни нераз виявляють високу культуру та щиру гостинність, проте загальний соціальний пейзаж обидвох країн виглядає так, як ми його описали. Кардинально відмінні середовища накладають відчутний відбиток на розвиток туристичної індустрії. «Єгипетська» модель притаманна слаборозвинутим в економічному, а надто в громадянському відношенні країнам, тоді як «іспанська» - зрілим громадянським суспільствам.
У ситуації переходу від спорадичних наїздів «розвідувальних груп» до масового обслуговування багатомільйонних та багатонаціональних потоків приїжджих українській і, вужче, львівській туристичній галузі годі уникнути вибору між цими двома моделями. Або розбудовувати галузь паралельно зі зростом масового добробуту та громадянською еволюцією соціуму, або ж створювати для гостей штучну й ретельно ізольовану інфраструктуру. Не можна назвати другий варіант безперспективним - туристичні індустрії деяких країн досягли на цьому шляху вагомих успіхів. Серед заможних іноземців не бракує осіб, готових милуватися красотами заморських країн, не переобтяжуючи себе розважаннями про голодний побут їхніх мешканців чи недемократичні практики адміністрацій. Проте посеред маси таких гостей трапляються вельми невдячні суб'єкти. Діставши суперову засмагу, багатющу історико-культурну інформацію, першокласний сервіс і при тому - протягом цілого туру 100-відсотковий захист від люмпенізовано-корупційного довкілля, вони, замість подяки, розносять по світах відомості про факт існування цього довкілля! Хай таких недоброзичливців буде зникома меншість, але помножте їх мізерну концентрацію на мільйони - й зрозумієте, чому репутація відповідних країн у світі виявляється безнадійно зіпсутою й жодних планів «євроінтеграції» абощо з ними (як-от, наприклад, з тим-таки Єгиптом!) ніхто не бажає обговорювати. Українцям, а надто галичанам, із огляду на їхні європейські інтенції, є над чим замислитися, перш ніж беззастережно відтворювати на своїх теренах корисний досвід острова Балі, Шарм-аш-Шейху чи Варадеро.
Виглядає отже, що розвинену туристичну інфраструктуру регіону не слід будувати як «державу в державі»... Але, перепрошую, поставмо себе на місце наших майбутніх гостей! Гляньмо їхніми очима на наші непривабливі комунально-урбаністичні краєвиди, тотально засмічене довкілля, похмуро-роздратоване громадянство, повсюдні вияви правового нігілізму та ірраціональної захланності. Чи набагато затишніше почуватимуться вони в цьому середовищі, ніж у міських нетрях Каїру або фавелах Сан-Пауло? Чи на тлі такого досвіду не виявляться марними найщедріші витрати на рекламу, промоцію, сервіс?.. Автор цих рядків кількаразово бував свідком епізодів, коли гід закликав гостей міста помилуватися вежею Корнякта чи каплицею Боїмів, а ті «нечемно» перебивали його питаннями про щербату бруківку та потрощені ліхтарі. Причому ці гості прибули до Львова не з якого-небудь комфортно-стерильного Базеля чи Тронгейма, а з Хмельницького, Сум, російської «глибинки»...
Перспективність туристичного бізнесу на львівських теренах не викликає сумнівів, однак стратегічною основою розвитку регіону він наразі стати не годен - хоча б із причин, викладених вище. Ну хіба б ми під «розвитком регіону» мали на увазі прискорене збагачення жменьки найбільших операторів туристичної галузі та їхніх покровителів у високих кабінетах, яких цілковито влаштовує «єгипетський шлях». Альтернативний варіант паралельної розбудови туризму й громадянського суспільства європейського типу передбачає, що основну масу поступальної енергії процес має черпати з якихось інших галузей господарки. Перша з таких галузей, яка спадає на пам'ять авторові, - це, перепрошую, індустрія.
Назвіть інші!
Фото з сайту allhotels-onesite.com