Війна змусила багатьох українців все розпочинати з початку: або за кордоном, або й на рідній землі, але доволі далеко від дому. На нових місцях деякі переселенці беруться відкривати і власні справи, роблячи таким чином свій внесок у розвиток економіки того чи іншого регіону України.
ZAXID.NET розповідає про Тетяну Ковпак – переселенку з Ірпеня, яка відкрила у містечку на Буковині реабілітаційний центр.
«Я знала, що буде війна»
У ніч, коли російські війська увірвалися в Україну, Тетяна Ковпак, як і більшість українців, спала. Жінка жила разом зі свою сім'єю в Ірпені під Києвом. Коли дізналася, що розпочалася війна, питань, що робити, не виникало: Тетяна чітко знала план дій.
«Я знала, що буде війна. Абсолютно була впевнена в цьому, хоча ніхто мені не вірив. У мене були зібрані речі: всі документи, тривожні валізи. Інтуїція... Ми збиралися виїжджати за кордон ще в січні, шукали житло, я була впевнена, що все дуже погано. Не знаю як це пояснити. Просто інтуїція завжди мені правильно підказувала, і тут вона мене не підвела», – розповідає жінка.
Тож взявши все необхідне сім’я Тетяни виїхала. Не покинули й домашніх улюбленців: морську свинку та кота.
«Їхали важко, їхали довго, страшно не було… Не було часу думати про це, треба було бензин шукати, житло. На заході країни ціни були шалені. Ми напросилися в готелі стоячи спати з дитиною. Нас впустили добрі люди», – пригадує Тетяна Ковпак.
За кордон попри попередні плани жінка з рідними не виїхала, а зупинилася в селі Несвоя Чернівецької області. Родину прийняла до себе місцева сім’я безкоштовно. Так Тетяна і залишилися на Буковині: каже, що її вразила доброта людей тут.
«Всі приходили до мене радитись»
Тетяна Ковпак за спеціальністю фізична реабілітологиня. До війни жінка розвивала власну мережу реабілітаційних центрів захворювань хребта.
«Розвивалася справа дуже гарно. Заснували центри в Києві, Ірпені, Броварах, Маріуполі, Бердянську, Запоріжжі, Харкові, Дніпрі», – перераховує Тетяна Ковпак.
Однак війна внесла значні корективи у роботу: деякі центри зруйновані, кілька довелося закрити.
«У Маріуполі був знищений центр, а в Бердянську зараз окупація. Ми закрилися там, бо прийшли “добрі люди” і сказали платити їм податок. В Ірпені, як казали наші пацієнти, якась намолена клініка, тому що навколо нас був попіл, а клініка так і стояла посередині. От тільки вікна повибивало», – каже Тетяна Ковпак.
Роботу центру в Ірпені вже відновили. Більшість реабілітаційних центрів зараз також працюють. Тепер Тетяна Ковпак продовжує свою справу на заході України. У Чернівецькій області все розпочалося з того, що допомагала мешканцям села.
«Там дідусь ногу підвернув, там дитина з дерева впала, у когось голова болить. Всі приходили до мене радитись. Одного полікувала, другого. І почали говорити по селу, знаєте, як-то кажуть, що якась бабка приймає. Оце я була та бабка, яка вправляла хребці, творила дива. Ось так до мене люди почали вже в чергу шикуватися», – пригадує Тетяна Ковпак.
Відтак жінка остаточно зрозуміла, що її допомога потрібна українцям, тож виїжджати за кордон більше не планує. Натомість Тетяна Ковпак вирішила займатися реабілітацією у Чернівецькій області.
«Я поїхала в місто Хотин до мера. Одразу ж місцевий депутат Анатолій Сухаренко дав нам кабінет у своєму медичному центрі на прекрасних умовах. Мовляв, сидіть і працюйте, допомагайте людям. Ось так ми й відкрили реабілітаційний кабінет. Вся ця черга перемістилася в Хотин», – пригадує жінка.
Спершу Тетяна працювала лише з асистенткою. Однак вже незабаром подала заявку на грант єРобота в «Дії» та отримала 250 тис. грн на створення реабілітаційного центру. Тож жінка закупила обладнання, орендувала ще кілька кабінетів і взяла на роботу декількох фахівців.
«Зараз у мене працюють реабілітолог, фізичний терапевт, він паралельно інструктор фізичної культури, та адміністратор», – говорить Тетяна Ковпак.
Новостворений центр у місті Хотин Тетяна Ковпак назвала центром хребта «Постава». Він працює на базі Хотинського медицного центру.
«У нас у мережі три назви. Якщо говорити про Київ, Дніпро, то – це мережа центрів хребта Eurospine, у Харкові, Броварах, Ірпені – це мережа центрів хребта Respine. І на заході Україні ми вирішили взяти українську назву і назвалися центром хребта "Постава"», – пояснює Тетяна Ковпак.
Реабілітаційний центр надає послуги з оздоровчого масажу, лікувальної фізкультури, відновлення опорно-рухового апарату, суглобів, хребта.
«Масаж оздоровчий у нас є, LPG-масаж, лімфодренажний масаж. Він допомагає при варикозі, коли є зайва вага. У нас є розтяжка хребта на спеціальних пристроях. Є кінезітерапія – це спеціальний прилад для лікувальної фізкультури. Використовуємо нетрадиційні способи відновлення, яких ми навчалися і за кордоном, і в Україні», – пояснює Тетяна Ковпак.
Серед пацієнтів центру хребта «Постава» здебільшого люди із села, які звертаються з біллю у спині через важку роботу. Також є діти із плоскостопістю та викривленням хребта.
«Все, чого в Хотині не було ніколи, ми привезли: це і хороший сервіс, і підхід до людей. Про нас дуже гарні відгуки пишуть», – зазначає жінка.
Повертатися в Ірпінь не планує
Після відкриття центру Тетяна Ковпак із Несвої переїхала з сім'єю до Хотина, там орендували будинок. А от в Ірпінь, каже жінка, повертатися не збирається. Її оселю росіяни там розбомбили повністю. Триповерховий будинок родина придбала у жовтні 2021 року в кредит, який ще повністю не виплатила.
Жінка каже, що їй добре на заході Україні, що тут люди вдячні за допомогу.
«Ніхто не кричить тобі: "ей, дівчинко, ти маєш мене полікувати, я тебе купив". Тут люди вдячні, тут люди несуть останнє яблуко, щоб тобі подякувати. Нарешті за стільки років важкої праці, досвіду, хтось цінує нашу працю», – додає Тетяна Ковпак.
За час проживання на Буковині жінка вивчила українську мову, раніше ж говорила лише російською. У своїх центрах військовим жінка надає послуги безкоштовно. Для неї це особливо важливо, адже її тато теж захищає Україну на Бухмутському напрямку. Він офіцер і вже на пенсії, проте пішов добровольцем захищати рідну землю. Чоловік Тетяни мобілізуватися не зміг через важку хворобу нирок, тож тепер допомагає із реабілітаційними центрами у Києві. У подружжя є шестирічна донька.
Тетяна, як і всі українці мріє про перемогу, а також про воз'єднання сім'ї. Окрім того, жінка мріє народити другу дитину та ще одну усиновити.