Цими вихідними Євгену Дзиндрі виповнилося б 99. Готуючись до наступного, ювілейного року, рідні скульптора, автора цих львівських левів, збирають його колекцію, аби подарувати українському народу.
Донька скульптора показує нам майстерню, де з гордістю зберігає твори батька.
На скільки творів збагатиться Національний музей імені Шептицького - рідні не рахували. Вони вже звикли, що доробки розходяться світом. Скульптурний портрет Олени Пчілки віддали Музею Лесі Українки, що в селі Колодяжному, а портрет художника Манайла - в його музей до Ужгорода.
Євген Дзиндра дуже любив музику, розповідає донька: вона досі пам’ятає гімн скульпторів, який часто затягував батько. Тому в майстерні - не одне погруддя композиторів. В першу чергу, це улюблений Бетховен. Створив він й Леонтовича, однак віддав хоровій капеллі "Дударик".
Рідні скульптора вважають, що батькові поталанило, адже саме він знімав з геніального композитора посмертну маску.
Аби Україна більше довідалась, хто такий Дзиндра, до сторіччя від народження митця його діти стараються видати книгу спогадів батька.
Щоб сучасники дізналися, що у 1935 журі Міжнародної виставки в Парижі відзначило роботи Дзиндри та його друзів почесним дипломом другого ступеня. Що це митець, який створив цілу галерею портретних погрудь: Шевченка, Франка, Стефаника, Крушельницької. І що майже два десятки надгробних скульптур Євгена Дзиндри - на Личаківському цвинтарі.
Однак, щоб видати книгу, бракує 10 тисяч доларів. Рідні скульптора сподіваються на поміч тих, хто любить мистецтво.