Як з’явилося і еволюціонувало кіно? Як воно відзеркалює наші страхи і мрії, а також впливає на масову свідомість? Як працює сучасна кіноіндустрія? І які професії необхідні у кіновиробництві? Про усе це та багато іншого розповість «Твоя книга про кіно» від Ольги Бірзул, кураторки кінопрограм і культурної менеджерки. Та ще й порекомендує цікаві фільми до перегляду й розкаже, як створити власні колекції улюблених стрічок. Книжка вийшла у «Видавництві Старого Лева».
***
Кіно вважають продуктом ХХ століття, але насправді ми завдячуємо його появі дослідникам ХІХ століття. Вони відкрили важливі механізми, що пояснили, як наше око сприймає рухомі зображення, а також експериментували з різними хімічними розчинами, намагаючись зафіксувати швидкоплинні моменти. Про цей гостросюжетний етап можна зняти детективний серіал на кілька сезонів.
Поява фотографії
Джозеф Ньєпс у 1820‑х роках зробив першу відому фотографію, використовуючи для цього принцип камери-обскури. На олов’яну пластину, вкриту світлочутливою хімічною речовиною, проєціювали зображення. На його найяскравіших фрагментах ця речовина твердішала, а там, де потрапляло менше світла, її можна було змити. Проте цей процес застигання речовини тривав кілька днів. А це, погодься, дуже довго. Інший винахідник, Луї Дагер, зміг скоротити цей час всього до кількох хвилин, значно пришвидшивши спосіб виробництва фотографії. Його дагеротипи з’явилися 1839 року і стали першим комерційно доступним та масовим способом виробництва світлин. Цю дату вважають днем народження фотографії. Але цей стартап був нещадним до виробників світлин. У процесі їхнього виготовлення використовували шкідливі й токсичні хімікати, допоки американський підприємець Джордж Істман не знайшов спосіб виводити зображення одразу на папір, а не на металеві та скляні пластини. Зрештою він заснував Eastman Kodak. Плівку цієї легендарної компанії досі використовує увесь світ.
Відкриття ілюзії руху
Наступна загадка, яку відгадали науковці, стосувалася принципу ілюзії руху. Над розгадкою цього трюку працювало чимало вчених. Зокрема, одним із перших інерцію зору описав британський вчений Пітер Марк Роже. Це саме той принцип, завдяки якому ми не бачимо чорні перетини між кадрами плівки. Кадр — це нерухома картинка. Проте якщо перед нашими очима за одну секунду з однаковою швидкістю промигне 24 нерухомі кадри, наш мозок інтерпретує їх не як окремі зображення, а як одне суцільне. Щоби уявити себе дослідником, який вивчав ілюзію руху в доплівкову епоху, можеш самостійно виготовити фліпбук.
Експеримент Едварда Мейбріджа
Як доводить історія, іноді авантюрні суперечки бувають корисними. Ліленд Стенфорд, засновник знаного Стенфордського університету, політик, підприємець і поціновувач кінних перегонів, 1872 року заклався, що під час швидкого галопу в коней підіймаються одночасно чотири копита. Він попросив фотографа Едварда Мейбріджа допомогти це довести. Мейбрідж погодився і встановив уздовж іподрому 12 камер, які спрацьовували під час доторку ноги коня до розтяжки. Його набір із 12 кадрів став унікальним свідченням, в якому було задокументовано 12 різних фаз руху коня. На кількох із них було видно, що Стенфорд мав рацію. Ця фіксація запустила хвилю нових досліджень.
Кінетограф + кінетоскоп = кінематограф
Усі ці відкриття та винаходи дозволили американцям Томасу Едісону та Вільяму Діксону 1893 року створити два пристрої. Один знімав зображення на плівку і мав назву кінетограф. Інший використовували для демонстрації рухомих картинок та іменували кінетоскопом. Ці прилади стали прабатьками сучасної кінокамери та кінопроєктора. Новий атракціон миттєво зацікавив інших бізнесменів. Не минуло і року, як Енді Голанд відкрив перший платний зал кінетоскопів у Нью-Йорку. До речі, цей демонстраційний апарат мав цікавий вигляд. Він був схожий на великий мікроскоп або шафку з отвором вгорі, у який зазирали для перегляду фільму. Він тривав усього 16 секунд. Звук подавали зі спеціальних програвачів.
Такі зали почали відкривати по всій країні, але американська публіка вимагала нових фільмів. Едісон і Діксон побачили нові можливості для прибутку й заснували власне виробництво. Це була перша кіностудія у світі. Її продукція нагадувала контент платформи TikTok. За допомогою кінетографа документували смішні сценки, циркові трюки та еротичні мініатюри для чоловічої аудиторії. Цікаво, що перші кінороби глумливо назвали своє місце роботи «Чорною Марією» на честь місцевих поліційних фургонів, в яких перевозили злочинців. У маленькій студії була така сама темрява та задуха.
Кінетоскопи незабаром з’явилися і в Європі. Зокрема, два брати-винахідники Луї та Огюст Люм’єри отримали цей пристрій у подарунок від батька. Але нова «іграшка» їм швидко набридла, тож вони вирішили її технологічно удосконалити. Точніше, об’єднати два пристрої — пракінокамеру і пракінопроєктор — в одному механізмі. Брати працювали над новим апаратом два роки і врешті назвали свій винахід «Кінематограф», або французькою — «Сінематограф».
Але варто розуміти, що Люм’єри були не лише розробниками, а й успішними підприємцями. Вони знали, що слід оперативно патентувати свої винаходи і гучно рекламувати власні здобутки. 28 грудня 1895 року в Парижі брати влаштували перший публічний комерційний кінопоказ. У програмі було 10 фільмів, зокрема й легендарний «Прибуття потяга на станцію Ля-Сьота», оповитий легендами, ніби перші глядачі перелякано тікали з показу, коли бачили, як паротяг стрімко несеться на них з екрана.
Взагалі кінороби люблять вигадувати яскраві міфи, але мета цієї книжки — знайомство з фактами. Один із них полягає у тому, що одночасно з Люм’єрами інші винахідники теж експериментували й удосконалювали механізми для проєкційних пристроїв та обладнання для запису. Зокрема, серед них був український механік Йосип Тимченко. Він працював над своєю версією кіноапарата. За два роки до французів у одеському готелі «Франція» Тимченко показав два кінофільми — «Вершник» та «Метальник списа», які зняли за допомогою його винаходу. Втім, на відміну від братів Люм’єрів, він не запатентував свою знахідку і потрапив у літопис кіно значно пізніше.
Хто вигадав спецефекти
Брати Люм’єри 1905 року залишили кіно. Вони вважали, що цей бізнес вичерпав себе. Глядачам дійсно набридли прості технічні трюки й одноманітні замальовки зі звичайного життя, які створювали перші кінороби. Аудиторія прагнула видовищних історій. Настав час Жоржа Мельєса. Він об’єднав спецефекти з цікавими сюжетами і змінив уявлення глядачів про можливості кіно.
Жорж Мельєс народився в Парижі і прославився як фокусник. У той час ілюзіоністи були справжніми зірками. Мельєс мав власний театр, де робив усе — від декорацій до режисури своїх трюків. Коли він побачив можливості апарата «Кінематограф», то забажав його придбати. Проте Люм’єри йому відмовили. Фокусника це не зупинило. Він власноруч виготовив кінообладнання і вже 1896 року показував у своєму театрі фільми власного виробництва.
Мельєс закінчив свою легендарну «Подорож на Місяць» 1902 року. Фантастична комедія, натхненна книгою Жуля Верна, розповідала про захопливу подорож вчених на Місяць. Мандрівники спали під зірками, боролися з іншопланетянами й переможно поверталися на Землю. Візуальні ефекти заворожували тогочасну аудиторію. Фільм був надзвичайно популярним, а Мельєс — дуже продуктивним. Загалом він створював від 25 до 75 стрічок на рік. Між іншим, завдяки Мельєсу глядачі побачили кольорові фільми задовго до їхньої офіційної появи. Для цього працівники його кіностудії власноруч розфарбовували кожен кадр плівки. Це була дуже кропітка робота. Тільки уяви: у 10‑хвилинному фільмі треба було розмалювати чотирнадцять тисяч чотириста кадрів.
Із Мельєсом працювала Еліс Гай-Блаше, яка стала першою жінкою-режисеркою в історії кіно. Вона зняла понад тисячу фільмів і згодом теж відкрила власну кіностудію. Проте цю гілку розвитку кіно зламала Перша світова війна. Мельєс збанкрутував і залишив кіновиробництво 1917 року. Із забуття його ім’я повернули французькі журналісти та сінефіли, які знайшли в архівах кілька збережених фільмів. Сьогодні його вважають одним із батьків кінематографу, який відкрив іншим кіноробам шлях до використання видовищних спецефектів та яскравих трюків. До речі, Мартін Скорсезе зняв ігровий фільм «Хранитель часу» про Жоржа Мельєса, і це прекрасне кіно для будь-якого віку.