Про чмо
Чесно, мені не цікаво, чим займався депутат від «Слуги народу» Бужанскій в Дніпрі 2014 року, хіба що будуть свідки, як він гамселив «новоросців», чи зривав російський триколор, але такого точно не було. Всім відоме його ставлення до Майдану, до «законів 16 січня» чи до мови, чи до моєї держави, як такої. Чим би він не займався, це було не на користь України і її громадян, це було задля пролонгації режиму Януковича, це було повністю у фарватері діяльності колишніх ригів, а теперішніх представників ОПЗЖ і русні.
Чим довше «Слуги» толеруватимуть його «активності», тим швидше занепадуть. Зрештою – це їх вибір, і це вибір їх виборців.
Про мову
Сьогодні на гуманітарному комітеті ВРУ був «другий підхід» до законопроєкту вище згаданого фігуранта, «інженера-містобудівника» Бужанского про зміни до Закону про освіту щодо скасування переходу російськомовних шкіл з вересня 2020 року на українську, хоча підручники вже видрукувані, вчителі готові. Комітет після палких дебатів проголосував за відхилення цього законопроєкту.
Наїзди і гидотне хамство на адресу т.в.о. Міністра освіти свідчать про те, що дно гопництва і рагулізму депутатами від ОПЗЖ ще не досягнуте – є куди розвиватись. Малінавиє піджакі поміняли на Brioni, а сігарєткі на IQOS – от і вся еволюція.
Самі «дебати» – вербальна їжа, яку жуємо вже 30 років. Як державники, так і антидержавники, вдають із себе розумних і кмітливих, і вважають, що вони перехитрують одні одних зі своїми жалюгідними «сценаріями». Оскільки питання мови уже після ухваленого рік тому закону вкотре загострюється перед виборами, то напрошується висновок, що для дешевого і недорогого піару це вигідно усім – і вашим, і нашим. Жодного свіжого аргументу у сторін. Добре, що хоч почали говорити про русифікацію, як кремлівську політику ХХ століття, а не лише про катерининщину, валуєвщину чи емщину. Але широкі верстви трудового народу такі «дебати» люблять, бо вони освіжають і викликають бажання відродити віковічний ритуал «бити морди».
Від цього всього сумно, нудно і досить противно, бо на політичну поверхню викидає, як завжди, те саме негідне шумовиння з курячим мозком, яке уявляє, шо воно дельфін.
Дуже шкода, що український народ, який вважає себе мудрим, обирає з одного боку брехливих фарисеїв, а з іншого банальних антидержавників у найвищий орган законодавчої влади.
Що буде
Разумков все одно внесе законопроєкт про зміни до освітнього закону у залу, хоч він і був відхилений на комітеті. Чи є голоси за нього – не відомо. Чи є ризик, що ухвалять – є. Чи є ризик, що незадовго розкоркують діючий Закон Про забезпечення функціонування української мови як державної, за час існування якого жоден представник національних меншин, в тому числі російської, не постраждав? Є така небезпека, хоч «ущемльонки» нема.
Про мовного омбудсмена
Мінкульт і Мінюст, згідно з законом, підтримали на цю посаду кандидатуру Святослава Літинського – зваженого, законослухняного, розумного, спокійного, послідовного, досвідченого. Робитиме свою справу на совість, як робить останні десять років.
Офіс Уповноваженої з прав людини Денісової запропонував Тараса Кременя – нічого несподіваного, бо обоє з Народного фронту. Обиратиме Кабмін з цих двох кандидатур. Для мене очевидно, що Літинського «продинамлять», бо сильніша і системніша кандидатура ОП не потрібна, а обирає Офіс. Та й Аваков не підтримає…
Що робити?
Готуватися до протестів.
Бо головне завдання будь-якої державної влади у справжній державі зробити все, щоб у далекому майбутньому серед інших мов, які на той час виживуть і пануватимуть у світі, залишилась українська. Хоча б під захистом умовного майбутнього «ЮНЕСКО». Якщо влада цього не розуміє – то треба їй пояснити. Якщо влада цього не хоче – то треба змусити. Набридли вже ті «крилатиє качєлі» від виборів до виборів. Всім не вгодиш.