Вони кидають виклик нещадній стихії. І мають побороти її на малому судні швидко та майстерно. Пройти ворота, не зачепивши їх веслом, каяком чи будь-якою частиною тіла.
Вихованці турклубу «Манівці» по кілька разів на тиждень налягають на весла на Дністрі. Майданчик для спортивних вправ створювали у тандемі з природою. Тренер Тарас Білошицький розповідає: «По суті, це єдиний елемент біля Львова, де є хоч якісь елементи гірського рельєфу. Відповідно, хвилі деколи до півметра-метра трапляються».
Базова вправа веслувальників – підйом із кіля або ескімоський переворот. Після того, як опанували цей елемент, можна братися за складніші.
«Течія неоднорідна, можна просто стояти в прямому розумінні проти неї, навіть не роблячи гребків», – розповідає Білошицький.
Наставник слаломістів не визнає визначення «екстремальні види спорту». Тренер зазначає: «Як на мене, якщо кулю запхати в барабан, а сім витягнути і пробувати собі біля виска стріляти, ну, це – екстремальний вчинок. А екстремальних видів спорту в природі не існує. Є готовність до виконання завдання або неготовність до нього».
А оскільки на тренуваннях хлопців вчать прораховувати рішення, то й небезпеки немає, запевняє коуч. І не пригадує жодної серйозної травми, яка спіткала би українських слаломістів. Навіть якщо спортсмен перекинеться, то легко дасть собі раду.
Від низької температури рятує якісний гідрокостюм. Він має кілька рівнів захисту. «Одиничка» – літній варіант, «десятка» – зимовий.
Однак на шляху слаломістів є ще й суб'єктивні перешкоди, яких не так просто уникнути.
«Це сміття на річці, сітки риболовні, в які діти попадаються. Для рибалок ми серйозний подразник. Ми зі своїм спортом заважаємо їм. Рибалки на дітей кричать, лементують. Ну, на мене, очевидно, страшно покричати», – розповів Тарас Білошицький.
Проте молоді ентузіасти не звикли зважати на такі перепони. Адже веслувальний слалом змінює їхнє життя. Слаломісти кажуть: будуть дуже раді, якщо їхня веслувальна спільнота поповнюватиметься новобранцями. І дуже рекомендують цей спорт одноліткам.