Молочну ферму «Пані Юпітер» на Харківщині створило подружжя харків’ян Андрій та Наталія Ковалі десять років тому, викупивши приміщення збанкрутілого підприємства. На початок 2022 року ферма не лише виробляла 7 тонн молока екстраґатунку щоденно, але й варила крафтові сири, мала власний кондитерський цех, розвивала туризм та відкрила кулінарну школу. Серед клієнтів господарства були серйозні гравці ринку – Pepsi Co, Danon, великі регіональні молокозаводи.
Корови жили у мальовничій місцині на березі Сіверського Дінця, однак розташування ферми зіграло з нею злий жарт у лютому 2022. Село Хотімля розташоване за 40 км від кордону з Росією і вже в перші дні війни було окуповане. ZAXID.NET розповідає, як ферма виживала сім місяців в окупації та ізоляції та як її засновники знову стають на ноги, долаючи нові виклики.
Почали будувати в часи революції
Андрій та Наталія Коваль мріяли про родинну ферму, як в Європі. За освітою Наталія – економістка, на момент створення ферми закінчила аспірантуру, викладала в університеті і нічого не знала про сільське господарство. Зізнається, що корів побоюється досі, але зважилася на відкриття власної справи з чоловіком, оскільки дуже хотіла годувати своїх дітей корисною продукцією. Андрій Коваль закінчив авіаційний інститут та отримав ступінь MBA. А коли створили власний бізнес, пішов вчитися ще й на зоотехніка. Подружжя домовилося, що фермою буде займатися Андрій, а Наталія – переробкою продукції.
Другу частину назви ферми «Пані Юпітер» нові господарі залишилася від попередниці. А «пані» додалася після конкурсу на найкращу корову року, який організували на фермі. Спочатку фермери закупили 150 корів породи голштин. Відразу налаштувалися на великий масштаб, адже порахували, що для того, щоб ферма була і прибутковою, і збалансованою, необхідно 600 дійних корів. Початок ферми припав на період Революції Гідності, і це теж був досить серйозний виклик для бізнесу.
«Було дуже складно приймати рішення. Я не можу передати ту бурю емоцій і вагань, які були, коли студенти на Майдані, невідомо що відбувається, а ми будуємо, бо вже неможливо відмовитись від того, що оплатили. У грудні 2013 ми завозимо тварин в корівник. Паралельно будуємо дійно-молочний блок. Лютий, Небесна Сотня, всі знайомі закриваються – а ми будуємо. Я розумію, що в нас стоять майже 150 корівок, які будуть телитися, і я за них відповідальна», – пригадує Наталія Коваль.
Коли фермерам вдалося зібрати перші надої молока екстраґатунку з жирністю понад 4%, їхніми клієнтами стали Куп’янський молокозавод, підприємство «Сандора», Danon та дитяча молочна кухня у Харкові, яка дуже вибаглива до якості молока. До повномасштабного вторгнення на фермі вже було 350 голів дійних корів, ще приблизно стільки ж було нетелей, бичків та телят. Підприємці побудували ще один корівник, телятник, родильне відділення для корів, поставили ємності для зберігання зерна на 400 тонн, дробарку і систему, яка дозволяє готувати власні комбікорми без зайвої ручної праці. Ферма займала площу 8 гектарів та отримувала майже 7 тонн молока на добу. 40 працівників доглядали тварин, займалися переробкою, реалізацією і доставкою.
Паралельно фермери запустили цехи з переробки власної молочної продукції, де виробляли крафтові сири, йогурти і масло. А в 2020 році за допомогою гранту відкрили кондитерську і започаткували школу-майстерню кондитерського та сирного мистецтва, щоб навчити людей переробляти та отримувати додаткову вартість від своєї продукції і розвивати свої громади. Створили ще й інтернет-магазин, але не встигли його розкрутити. Ферма стала екскурсійною локацією, співпрацювала з місцевим краєзнавчим музеєм, базами відпочинку.
«У нас була виручка за місяць понад 2 млн грн, нам вистачало навіть на розвиток. Ферма нарешті припинила отримувати дотації від засновників, тобто від нас. Бо спочатку гроші брали на те, щоб існувати, потім гроші брали на те, щоб розвиватись, але вже у 2021-му році ферма розвивалась за власні гроші», – каже Наталія.
Годували ціле село
Андрій Коваль мав хорошу керівну посаду на підприємстві в іншому місті і на ферму приїжджав лише на вихідні. Проте у січні 2022 року чоловік все ж вирішив більше зосередитися на розвитку фермерського господарства. Домовились, що він буде займатися корівником та аграрними питаннями, а всі додаткові проекти буде вести дружина.
24 лютого Андрій Коваль мав виїхати з ферми у Харків, щоб завершити свої справи на колишній роботі. Наталія ж мала приїхати в Хотімлю, щоб змінити його. «А вранці прокинулися і з’ясували, що він не їде додому в Харків, а я не їду на ферму. Андрій зателефонував і сказав: “Тут вже все гримить, тому ти залишайся там, а я буду на фермі. Мабуть, настав час чоловічого втручання”», – пригадує Наталія Коваль. Про релокацію ферми до початку бойових дій її власники серйозно не задумувались, а потім це стало неможливим.
У перші дні ворожі війська проходили повз Хотімлю, проте згодом село окупували. Росіяни знищили мостові переправи, тож доїхати до Харкова було неможливо. За словами Наталії, у селі була неймовірна паніка, адже все, що летіло на Харків, летіло через Хотімлю.
У квітні 2022 року ферма залишилась без електропостачання. Господарство працювало на потужному генераторі, який заправляли дефіцитним дизельним пальним. Електрику економили, корів перевели на дворазове доїння – вранці і ввечері.
Водночас для бережного використання ресурсів на фермі пекли хліб. Село було ізольоване, туди не могли завезти елементарних продуктів. Тому ферма взялася і за це. Коли використали борошно, почали молоти кукурудзу. Так село, в якому залишилось близько 300-400 мешканців, виживало завдяки молоку, сирам і хлібу з місцевої ферми, яку утримували близько 12 працівників, що залишились. Щодобово в село видавали 300 літрів молока. Через неможливість збуту довелося різко скоротити кількість надоїв.
«Підприємства з іноземними інвестиціями ще до війни мали прописані правила поведінки на випадок форс-мажорів. Наприклад, працівники Danon отримали вказівку не виходити на роботу, всі автівки, які поїхали по молоко, мають порожніми повернутись на базу. Водій молоковоза, в який ми мали завантажити 15 тонн молока 24 лютого, сказав “Вибачте”, розвернувся і поїхав геть. І все, у тебе лишається 15 тонн молока, яке треба кудись дівати. Нам довелося їх просто вилити», – розповідає фермерка.
«Ми були вимушені законсервувати корів, припинили їх запліднювати, бо втратили понад 130 голів. Не змогли надати їм ветеринарного догляду, препаратів, вітамінної підтримки, нормальної збалансованої їжі не було. Вони пішли в ацидоз (підвищена кислотність крові, шлункового соку та тканин організму – прим. ред.), і ми їх втратили», – додає Наталія.
Село також лишилося без зв’язку, було дуже багато дезінформації. Окупанти роздавали листівки, розповідали, що Харків вже майже оточений, Київ здається, все погано. У людей виникало відчуття безпорадності. Андрій Коваль знайшов одне місце на пагорбі, де був зв’язок, телефонував дружині, і вона щодня писала нейтральні новини про окуповане село у фейсбучній групі ферми. «Багато людей не мали можливості зателефонувати до рідних, які залишилися в окупації в Хотімлі, тож я записувала хоча б декілька слів, що відбувається в селі. Акуратно, щоб не нашкодити», – каже Наталія.
Два тижні в полоні і новий господар
Андрій Коваль керував фермою, доки це було можливим. Але потім чоловіка забрали «на підвал», примушуючи до співпраці з окупаційною владою.
«Його затримали на 15 діб, тримали у Вовчанську, в агрегатному заводі. Йому сказали: “Або ти будеш працювати з нами, або тебе може не стати”. І співробітники самі сказали, що йому треба виїжджати, бо це загрожує і фермі, і їм», – згадує його дружина.
До підконтрольної Україні території шляхів не було. Довелося виїжджати через Росію та інші держави. Згодом власникам ферми передали вимогу від окупантів перереєструвати бізнес у «новій» республіці.
«Нас попередили, що ми маємо до 1 вересня зареєструватися. Ми проігнорували це. Прийшли сусіди, які почали співпрацювати з окупантами, і сказали, що в нас буде новий господар. Потім нас дуже суворо попередили, що крайній термін до 1 жовтня, після чого підприємство буде націоналізовано. На ферму приїжджали комісії, щось знімали, фотографували, обговорювали», – розповідає фермерка.
Але гарні новини від ЗСУ дали нову надію, і 20 вересня, після деокупації села, Наталія Коваль повернулася на ферму із дефіцитним дизельним пальним. Електрика з’явилась там лише через місяць.
Нова реальність та виклики
Лінія розмежування проходила не через Хотімлю, а по річці – звідти окупанти очікували наступу, тому там зараз заміновані ділянки. Ґрунтова доріжка між полями біля річки була всіяна протитанковими мінами.
На момент деокупації корів, які дояться, у фермерів залишилось 150. «Вони голодували, були дуже худенькі, кістляві. З’їдали все за один раз. Ми не змогли влітку заготовити корми, протрималися на силосі 2021 року до початку 2023. Але і зараз корм завезти майже неможливо, бо об’їжджати дуже далеко», – бідкається фермерка.
Крім того, фермерам складно продати биків: вони дуже худі і їх важко вивезти. А вони їдять дефіцитний корм, потрібний для корів.
«Зараз у нас поголів’я понад 500 голів, але якщо раніше це були робочі корівки, то зараз це телята, бички. Дійних корів в нас залишається 180. Ще близько 100 корів не доїться, у лютому-березні вони будуть телитися, і ми отримаємо більше молока, більше теляток. Тобто ми знову проходимо цей шлях від початку. Ми мали чудову генетику, чудових тваринок, але на їхну долю припали такі випробування, що я навіть не знаю, яке молоко буде зараз», – журиться Наталія.
Свою продукцію ферма тепер продає меншими партіями і за нижчу ціну, адже через голод корів жирність молока і його об’єми знизилися.
«Якщо раніше раз на два дні ми здавали майже 15 тонн, то зараз це 3,5 тонни, і вже не екстраґатунку, а першого. По наше молоко приїжджає місцевий Богодухівський молокозавод, великі підприємтства поки що до нас не приїдуть через проблеми з логістикою. Тому пристосовуємось, будуємо нові плани», – зазначає фермерка.
Допомоги від держави не доводиться чекати. Наталія Коваль отримала відповідь від чиновників, як вирок: «Форс-мажору ж немає». Наче й немає, каже фермерка, але колись зразковий платник податків «Пані Юпітер» тепер має податковий борг, завинив грошей працівникам, постачальникам та за оренду землі. Загалом свої збитки за 7 місяців окупації фермерам складно оцінити.
«Ми відчуваємо себе майже на лінії розмежування між Вовчанськом і Куп’янськом, постійно чути вибухи. Страшно – не страшно, а робити щось треба. Я бачу один шлях. Є відповідальність перед тваринами, людьми. Я не можу нікому подарувати 10 років власного життя. Спробуємо ще раз відкрити сироварню, кондитерську, перезапустити все», – впевнена фермерка.
Наталія Коваль зазначає, що на деокупованих територіях необхідно створити зону незламності, на кшталт зони вільної економічної зони, щоб дати можливості підприємцям відновити сили і потужності.
«Для мене важливо підтримати регіон, щоб люди могли заробляти. У деокуповані території ніхто не хоче робити великих інвестицій, бо ризик дуже великий. На території Старосалтівської громади, до якої входить Хотімля, залишилося п’ять підприємств, що працюють», – каже фермерка.
Жінка зазначає, що раніше не мала кооперації з іншими підприємствами. Тому весь виробничий ланцюжок створила на базі однієї ферми – від заготівлі власних кормів до виробництва продукції. Так, ферма вирощує траву на корм, кукурудзу на силос і готова ділитися досвідом від агрономії та тваринництва до сироваріння.
«За таким принципом живе Європа, там багато доволі маленьких ферм. Тому що коли молоко кудись везуть, хтось там заробляє, а людям тут, в громадах, нема на що жити. А треба ж якось зорієнтуватися на внутрішній розвиток. І це дозволяє бути автономними, що дуже важливо під час окупації, як показала практика», – впевнена фермерка.
Підтримати українського виробника, який відновлюється після окупації, і замовити крафтові сири з молочної ферми «Пані Юпітер» можна на сайті.
Усі фото з Facebook «Пані Юпітер» та архіву сім’ї Коваль