У галереї «Дзиґа» з’явилась кінетична інсталяція «Б.Н.». Художник та керівник галереї Влодко Кауфман виступує її куратором.
Ця незвична експозиція, такий собі проект-привид, у незрозуміло, чи відчиненій, чи зачиненій галереї, не має ані назви, ані автора (наполягає куратор), ані термінів проведення. І це максимально точно потрапляє у непевність та невизначенність нашого часу.
Зрештою і у цілому вона працює з тими предметами та їх існуванням у просторі в такий спосіб, який раніше виглядав химерною антиутопією, а тепер є нашою, уже звичною, реальністю.
Головна героїня інсталяції – поліетиленова плівка, що за часи пандемії невід’ємною частиною побуту, вона рухається, ствоюючи звуковий та візуальний ряд проекту, трансформує його та перетворює знайомий лаконічний простір галереї на лабіринт, де блукають загублені (розгублені?) глядачі.
В цьому лабіринті заховані звичні предмети, що набувають незвичних абрисів та рис. Годинник без механізму, дзеркало, яке нічого не відбиває тощо.
Ще однією героїнею стала стрічка, що забороняє вхід. Проте тут вона сконструйована з уривків скотчу та незрозумілих написів. Тобто ми бачимо не трансформаці побутового премету спочатку у символ, а потім – у мистецький твір, а тепер уже зроблено наступний крок – фантазії на тему.
Глядач не знайде на «Дзизі» прямих ілюстацій до того, що переживає під час ізоляції, без культурний подій та тактильних контактів. Натомість він зможе пережити цей досвід у мистецькій реальності офлайн, що може навіть дорівнятись сеансу терапії.
Тому, хто пережив період ізоляції без особливих моральних втрат, вся ця конструкція принесе не аби яке естетичне задоволення. Адже так завжди трапляється у проектах Кауфмана (художника, куратора та фіксатора дійсності): їх можна сприймати на багатьох рівнях.
Проте, зауважимо, так виглядає, що Кауфман уже не просто фіксує реальність, він її курує.