Відразу зазначу: як представник співорганізатора Міжнародного міжрелігійного молодіжного семінару «Ковчег-2010», я не можу оцінити його цілком об’єктивно. Але чому не висловити просто свою людську радість? Хто сприйме – буду вдячний, хто ні – ваша воля.
Цей семінар проводиться уже вп’яте: маленький ювілей. І вп’яте проводиться він на базі Святоуспенської Унівської Лаври. Для організаторів причина зрозуміла: цей монастир був одним із тих місць, де в часи німецької окупації монахи під керівництвом братів Шептицьких рятували єврейських і польських дітей. Тут саме місце сприяє вихованню молоді в дусі людинолюбства. А от чому монахи стільки років терплять нас – можна лише дивуватись. Адже скільки не розповідай про правила поведінки на території монастиря, молодь є молодь і галасу чинить чимало. Отже, щира дяка монахам за вирозуміння і терпіння.
Склад учасників відтворює історичне обличчя Галичини: тут незмінно сусідували українці, поляки і євреї. Тому в нашому «Ковчезі», як і годиться, з кожної громади по 10 молодих людей. А оскільки і серед організаторів «кожної тварі по парі», то принцип такий: кожна зі сторін підбирає молодь своєї національності. Усі вони – громадяни України; з-за кордону часом приїжджають лише тренери та лектори.
Тепер про те саме, але офіційною мовою. Організатори семінару – Генеральне Консульство Республіки Польща у Львові, Всеукраїнський Центра вивчення Голокосту «Ткума», Український Католицький Університет, Львівський міський Палац культури ім. Гната Хоткевича, Федерація польських організацій в Україні. Семінар проводиться під патронатом Генерального Консула Республіки Польща у Львові Ґжеґожа Опалінського і за сприяння Фонду «Допомога полякам на Сході» та Американського Єврейського Розподільчого Комітету «Джойнт» у Дніпропетровську та Києві. У семінарі традиційно бере участь також Львівський обласний єврейський благодійний Фонд «Хесед-Ар’є».
«Скелет» семінару простий: відкриття й інавгураційна лекція (цього року представлена автором цих рядків), тренінги задля розбиття недоброзичливих міжетнічних стереотипів (щороку це блискуче здійснює проф. Барбара Вайгль із Польщі), національно-культурні «дні» зі слуханням лекцій, переглядом фільмів, знайомством із культурою («український день» знову ряснів вишиванками); релігійні моменти (зустріч Суботи та недільна Божественна літургія у монастирському храмі), розважальні ватри, поїздка до Польщі (Люблін), знайомство з багатокультурним Львовом, підсумкова прес-конференція у згаданому Палаці культури ім. Г. Хоткевича.
Для семінару найважливіше: пізнати своїх сусідів (цьогорічне гасло – «Сусіди в біді й щасті: відповідальність перед майбутнім»), навчитися слухати й чути аргументи іншої сторони, виробити здатність співпереживати чужий біль, зуміти висловити свою правду, але неконфліктним чином; шукати і знаходити шляхи до порозуміння.
У перші дні всі учасники були такими стримано правильними, що хтось вигукнув: «Може, давайте посваримось, щоб більше було азарту». Так напочатку буває завжди. А згодом з’являються паростки довіри, а тому й більша відвертість. Хоч часом виразно видно, як важко молоді знайти «золоту середину» між політкоректним замовчуванням важливого та емоційним «зриванням» у полеміку.
Учасники семінару з’їжджаються з усієї України, а тому вчаться гармонізувати не тільки етнічні чи релігійні відмінності, а й відмінності регіональні та ідеологічні. Ясна річ, я не перебільшую ефективності отієї восьмиденної зустрічі: чимало стереотипів так і залишаться неподоланими, а певна недовіра цілковито не розвіється. Проте й применшувати значення цього досвіду не варто. Надто багато політичних сил у нинішній Україні під різними «правильними» гаслами роздмухують вогонь недовіри й ворожнечі. Організатори семінару щасливі, що вони можуть спільно працювати на порозуміння, відкриваючи перед молоддю шлях важчий, але більш вдячний: нарощування досвіду партнерства та взаєморозуміння.
Семінар щорічно збирає гроно блискучих лекторів і тренерів. Окрім згаданої уже проф. Барбари Вайгль (Польща), перед молоддю виступили, зокрема: історик д-р Арон Вайс (Ізраїль), врятований під час Голокосту українською і польською родинами; о. проф. Юзеф Крентош (Польща), режисер фільму «Важке братерство» Єжи Любах (Польща), голова Асоціації психіатрів України, колишній дисидент Семен Глузман; історик д-р Олег Турій (УКУ), керівник Полоністичних студій Дрогобицького держуніверситету д-р Віра Меньок, мистецтвознавець д-р Тетяна Литвинова (НаУКМА), редактор Західної аналітичної групи історик і перекладач Андрій Павлишин (Львів), режисер фільму «Золотий вересень. Хроніка Галичини 1939–1941» Тарас Хомич, а також від організаторів – голова Федерації польських організацій в Україні Емілія Хмельова (Львів), директор Центру «Ткума» історик д-р Ігор Щупак (Дніпропетровськ), директор Львівського міського Палацу культури ім. Г. Хоткевича Ігор Мартиненко та автор цих рядків.
Милим гостем семінару був львівський гурт «Шість злотих», який розважав молодь уже в вечірні години. Пісенну програму й обрядові елементи зустрічі юдейської Суботи представили працівники згаданого вже «Хесед-Ар’є» Ада Діанова та Діна Євшина, разом зі співаками Аліною Івах і Михайлом Альтшулером із Москви (учасниками фестивалю «Львівклезфест-2010»), а також танцювальний колектив «Хесед-Ар’є».
До речі, на підсумковій прес-конференції доволі несподіваною для організаторів було побажання молоді підсилити релігійний вимір семінару: є виразне бажання пізнати різні релігійні традиції, увійти в логіку кожної з них. Реакція організаторів була одностайною: «Чудово! Супер!». І вже відразу на короткій нараді, не встигнувши полегшено витерти піт із чола після завершення цьогорічного семінару, ми внесли певну корекцію в програму семінару майбутнього, виділяючи в ній окремий «релігійний день». Як воно спрацює – побачимо наступного року.
Хтось із нас уже підрахував: за п’ять років учасниками семінару було двісті молодих людей. Хтось скаже: крапля в морі. Я ж відповім улюбленою приказкою Митрополита Шептицького: «Господні млини мелють поволі».