У Львівській філармонії у неділю, 15 жовтня, відбудеться концерт симфонічної музики із творів Станіслава Людкевича (1879-1979), одного із найвідоміших українських композиторів, львів’янина. Окремі з виконуваних творів отримають своє перше цілісне виконання у зв’язку віднайденням рукописів композитора.
На концерті «Людкевич. Спадщина» у виконанні симфонічного оркестру Львівської національної філармонії та диригента Володимира Сивохіпа прозвучать Симфонієта та чотири симфонічні поеми – «Пісня юнаків», «Наше море», «Наші гори» («Голоси Карпат»), «Танець кістяків». Варто зазначити, що Симфонієта була написана композитором у 1940-х рр., однак досі вона жодного разу не прозвучала повністю. За радянської влади не виконували одну із частин твору – Скерцо (зокрема, через використання цитати жартівливої української народної пісні), однак віднайдення рукопису партитури цього фрагменту дало можливість вперше цілісно реконструювати твір. Музичну редакцію здійснила львівська композиторка, лауреатка Шевченківської премії Богдана Фроляк.
Концерт стане презентацією проекту «Людкевич. Спадщина», який має на меті оцифрування, новітнє видання та популяризацію творчості Станіслава Людкевича й реалізується Меморіальним музеєм композитора за підтримки Українського культурного фонду.
Обрані для новітнього видання твори, композитор створив переважно після становлення радянського окупаційного режиму. Як говорив сам Людкевич: «Не міг я якось навчитися творити на наказ всякі хвальні гимни про “радісне” життя».
Тож зростаючий інтерес композитора до симфонічного жанру в радянські роки пояснювався намаганням уникнути творів на продиктовану владою тематику. Композиції, які прозвучать під час концерту, щонайбільше потребують перегляду оцінки йнового прочитання музикантами та слухачами, адже за шаблонними накинутими присвятами, композитор філігранно закодував україноцентричний зміст.
«Людкевича треба переосмислити. У часи радянського тоталітаризму значно частіше виконували симфонічну спадщину Людкевича. Але як вони звучали? Майже як предмети соцреалізму: звучали банально, диригенти робили купу купюр, бо казали, що це не цікаво, довго, важко. Людкевич мав звучати як символ Львова, але він не звучав по-справжньому. Зараз я його сприймаю як на симфоніста номер один, але це треба довести. Не по кількості, а по якості. І я дуже тішуся, що цей проєкт дасть можливість це зробити правильно», – вважає генеральний директор філармонії, диригент Володимир Сивохіп.