29 березня у львівській книгарні «Є» відбулася дискусія на тему "Чи є Львів багатокультурним?" за участі головних редакторів журналу «Ї» Тараса Возняка, Ірини Магдиш, депутата Львівської міської ради, ресторатора Вардкеса Азруманяна та журналістки й мистецтвознавця Наталки Космолінської. А також відбулася презентація останніх номерів журналу Ї: "Багатокультурний Львів?" та "Садиби родин Фредрів-Шептицьких".
За словами Ірини Магдиш, давати багатокультурність Львову мали б ті культурно-національні товариства, які є у цьому місті, зокрема, російські, єврейські, грецькі, чеські, польські та інші товариства, натомість складається враження, що ці товариства є закриті у собі, і виконують більше не культурну функцію, а соціальну (підтримують "своїх", крутяться у своєму товаристві, вирішують тільки свої питання). "Проривом" можна назвати минулорічний єврейський музичний фестиваль, коли за останній 100 років вперше на вулицях Львова звучала музика та пісня цього народу. Товариства не сприяють тому, щоб привезти до Львова модних на батьківщині музикантів чи письменників, тобто не діляться "рідною" культурою із львів’янами.
Як зазначив Тарас Возняк, багатокультурність Львова зникла з початком ІІ Світової війни, однак міф існує досі, хоч Львову потрібні погляд поляка на це місто, погляд єврея, німця – треба побачити Львів різними очима, Галичину різними очима. "Ці погляди не будуть абсолютно різними, вони доповнюватимуть одне одного. Чимало міст – Кути, Коломия, Івано-Франківськ, Язлівець, Львів – завдячують у своєму розвитку діловому вірменському елементу, який зробив торгову кар’єру", - зазначив Тарас Возняк.
"Багатокультурність Львова існує на рівні пам’яток архітектури, ми маємо вірменські, єврейські, українські квартали. Щоправда зараз проблемою є те, що як до пам’ятки архітектури ставляться зараз у ХХІ ст. Окрім цього, варто зазначити, що 95% середньостатистичних туристів не знають історії взагалі (чи то українські, чи львів’яни, чи "московити"), а історію культури тим паче. Однак трапляються глибоко освідченні люди. Коли вони бачать "рідні" написи на будинках єврейською чи вірменською мовами, то їхнє ставлення до міста теплішає", - запевнила Наталка Космолінська.
За її словами, було б добре також не забувати та якимось чином відзначити тих визначних осіб, які чимало зробили для Львова, а про них нічого не нагадує, зокрема, це стосується бібліотеки Оссолінських (бібліотека Стефаника), Театр Скарбека (тепер – театр ім.Заньковецької), Природничий музей (доклався граф Дідушицький).
Докладають до відвідування міста не тільки його теперішня чи колишня приналежність до тої чи іншої панівної культури, Львів має чудесну архітектуру, яку хочуть оглянути туристи. Також "ні в одному місті України немає такої кількості закладів, на які хочуть поглянути приїжджі", - впевнений Вардкес Арзуманян. І щоб не було проблем із розумінням іншомовних, ресторатор витрачає 30-40 тис. грн в рік на навчання та поглиблення іноземної мови обслуговуючого персоналу.
Закінчуючи дискусію, редактори журналу "Ї" запевнили, на запитання, чи є Львів багатокультурним містом, можуть відповісти приїжджі. Серед присутніх були представники Черкас та Донецька, які запевнили, що Львів для них видався багатокультурним містом ще з перших хвилин знайомства із ним.