До вісімдесятої річниці від дня народження поета і перекладача Василя Стуса вихованці та вчителі львівської гімназії, що носить його ім'я, відтворили на сцені життя шістдесятника. Урочисту академію влаштували на заньківчанській сцені.
«Ми показуємо його дитинство, його стосунки зі сестрою і з мамою, етапи становлення мужчини, поета, громадянина, зрештою, патріота. І це все супроводжуємо словами з поезії Стуса», ‒ розповіла організаторка дійства Роксоляна Падос.
«Стус в школі вчився дуже добре. В нього не було жодної двійки за весь час. Згодом до нього прийшла любов. Він віддався повністю коханню. Був дуже позитивною людиною. Вірив те, що Україна ні перед ким не буде прогинатися», ‒ пояснив учень 11 класу, що грав роль Стуса, Назар Квасниця.
«Я граю роль Василя Стуса в період, коли він був на засланні, дорослий вже. Він не мав можливості зустрічатись зі своїм сином. В нього був дуже важкий період. Тож Василь його виховував на відстані. Хотів, щоб його син був відданий своїй Україні і не став «яловим хохлом», так було сказано», ‒ додав учень 10 класу Андріан Смага.
Творчість Стуса забороняла радянська влада. А самого Василя неодноразово засуджувала і відсилала в табори ‒ мордовські і магаданські, де він і загинув. А все через його любов до України і нескореність. Цікаво, що саме там, на засланні, співкамерники поставили поету перший пам’ятник. Прижиттєвий. Хоч і жартівливий.
«Стуса тримали в так званому приміщенні камерного типу. І їх виводили раз на десять днів у лазню. І поки вони пішли у лазню, то ми за той час зі снігу зробили такий постамент Василю: зліпили скульптурний портрет. Коли він з лазні вийшов, ми йому показали на той портрет», ‒ поділився спогадами співкамерник Василя Стуса Зорян Попадюк.
Більшість віршів, що Стус писав у таборі, КГБ або наглядачі вилучали та знищували. Лише деякі потрапили на волю через листи до дружини. А ще шістдесятник перекладав Ґете, Рільке, Лорку. Не раз на знак протесту проти жорстокого поводження з політв’язнями він оголошував голодування. Помер, кажуть, від переохолодження. Однак друзі припускають: від удару карцерними нарами. Тож на сцені відтворили і перепоховання Стуса.
«В час перепоховання поета, у 1989 році, стільки людей прийшло підтримати Василя Стуса. Тож можна собі уявити скільки б людей його підтримувало зараз!», ‒ підсумував директор гімназії імені Василя Стуса Михайло Заремба.