Сьогодні, 29 червня, у Львові завершується фестиваль Alfa Jazz Fest. Ще працюють сцени на площі Ринок та перед палацом Потоцьких. Як і будь-який великий фестиваль, Alfa Jazz Fest збирає натовпи туристів, десятки відомих людей та велику кількіть дизайнерського вбрання. Проте, все одно головним на ньому залишається музика.
П'ятий, ювілейний Alfa Jazz Fest має всі шанси стати найзірковішим, найпотужнішим за всю його історію. Річ не тільки в тому, що до Львова приїхали володарі 60-ти статуеток «Греммі», а й у тому, що програма фесту дала можливість шанувальникам найрізноманітніших напрямків джазу послухати саме свого кумира.
Після блискучого виступу в перший фестивальний день Гербі Генкока та Майка Стерна головна фестивальна сцена імені Едді Рознера прийняла ще декілька зірок першої величини.
Пакіто Д’Рівера, кубинський альт-саксофоніст, кларнетист, флейтист, композитор, один з лідерів популярної кубинської джаз-рок-групи Irakere, поєднує не лише класику та джаз. Він поєднує музику розкішних готелей 50-х на узбережжі Атлантики із музикою драйвових гаванських вулиць.
Він навчався в консерваторії в Гавані і після 1965 став помітною фігурою на кубинській сцені. У 1972 разом з піаністом Чучо Вальдесом і трубачем Артуро Сандоваля організував Irakere - перший професійний кубинський ансамбль, що здобув міжнародне визнання. Зараз Пакіто Д’Рівера живе у США.
Музикант планує повернутися до Львова, щоб зіграти разом разом із українськими колегами, яких почув саме під час цього фестивалю.
«Я прогулювався вулицями Львова, і раптом почув те, що привернуло мою увагу. Це був український гурт. Я тоді не знав, що це жива музика. Тож подумав: оце так місто! Замість того, щоб грати всілякий бруд, незрозумілу попусу, вони грають те, що комбінує мотиви відомих джазових виконавців. Тоді я зрозумів: у Львові грають справжній джаз. А джаз – це те, чому дуже важко дати визначення, але що дуже легко пізнати та відчути», - так відгукнувся знаментитий кубинець про гру гурту Dennis Adu Big Band. Можливо, за рік цьому проекту судилося відбутись.
Вейн Шортер, який виступав слідом за ним зі своїм квартетом, є музикантом, який завжди перебував і перебуває на самому вістрі джазу. Він міцно спирається на традіциї класичноої джазової спадщини. 81-річний саксофаніст не змінює свого інструменту і своєму кредо ось уже більше 60-ти.
Фото: Vogue
Не меншої уваги заслуговуєі його квартет, де кожен музикант є самодостатньою зіркою. Насамперед це стосується контрабасиста та басиста Джона Патітуччі, ідола багатьох басистів у світі.
Майстри нереального груву (відчуття, що виникає в результаті зсуву ритмічної пульсації) джазують так, що навіть коли вони грають у довільному темпі, цей шалений ритм далі залишається у голові і змушує навіть серце битися у ритмі джазу.
Крім того, як і Гербі Генкок, Вейн Шортер є членом правління Міжнародного комітету артистів за мир (ICAP). Він говорить, що приїхав сюди для того, щоб підтримати Україну в такий непростий для неї час.
«Імпровізація в джазі полягає в тому, щоб вести переговори про незвідане. Такі переговори ведуться без стратегії, без насилля, сили, яка б могла застосуватись до іншого, без залякування допиту, без насильницьких переконань і без нав’язування власної думки. Імпровізація полягає в тому, щоб показати, яким ти хочеш бачити світ. І я кажу, що казка може стати реальністю, хоч нас вчать навпаки. Зазвичай говорять, що ця реальність - єдина існуюча реальність. Але в цій казці реальність може ставати казкою і ця казка може бути тут», - розповів музикант під час прес-конференції. І казка була під час виступу його квартету.
Їх протилежністю можна назвати японку Хіромі Уехара, піаністку-віртуоза та композиторку.
Одна з найбільш яскравих молодих зірок світового джазу володіє унікальною виконавською технікою і надзвичайно емоційною, експресивною манерою виступу. Вона успішно змішує у своїх композиціях і аранжуваннях різні стилі джазу і не тільки. Її насамперед вирізняє абсолютна, безмежна свобода і те задовлення, яке вона отримує під час гри. Часом складається таке враження, що вона із подивом та захопленням спостерігає за діями власних кінцівок.
«Вона для мене King Crimson у джазі. Суцільний нерв у музиці, яка магнетизує і не дозволяє відвести погляду. Після її гри я по-новому подивився на фортепіано, як на інструмент. Скільки б доморощені джазмени «не булькали», що то не є джазом, Хіромі є одним із найскравіших явищ в сучасній музиці», - розповів львівський музикант Олег «Джон» Сук.
Завершив програму сцени Едді Рознера легендарний Джордж Бенсон, який, як і його гітара, може практично все.
Поп-співак, який грає джаз, чи джазовий гітарист, який вміє вільно почувається у поп-вокалі, Бенсон об’єднує і джазових снобів, і тих, хто нічого у цій мизиці не тямить.
Один із найпопулярніших гітаристів останніх десятиліть, універсальний музикант, однаково добре володіє різними стилями від свінгу і бопа, до джаз-року і smooth джазу. Тож не дивно, що він став гуру для цілої армії гітаристів.
«Я ж не просто граю, я ще придумав власну техніку, власні особливі прийоми. І навіть якщо я один такий прийом використовую, людина, яка мене знає, почувши мою гру, скаже: "О, та це ж Джордж Бенсон», - розповів він в одному інтерв'ю.
Фінал фестивалю вийшов вибуховим, проте і він, як і всі інші виступи був затьмарений ходінням та розмовами публіки, яка розпочинала кожний концерт тим, що ніяк не могла зайти у зал і всістися і часом активніше реагувала на численних київських селебріті, ніж на те, що відбувалося на сцені, заважаючи слухати музику і своїм кумирам так само.
Джамала, Святослав Вакарчук, «Фагот», Володимир Бебешко перетворилися із виконавців на уважних слухачів. Цього разу глядачами були телеведучі Катерина Осадча, Марічка Падалко, Маша Євросініна та інші.
Компанію їм склали народні депутати Ірини Геращенко та Єгор Соболєв, політики на чолі із львівським мером Андрієм Садовим та його родиною та дружиною президента України Мариною Порошенко.