Колись секція кераміки спілки художників Львівщини робила звітні виставки доволі часто. Потім, упродовж декількох років була тиша, трохи депресивна, зізнається старійшина львівських керамістів Анна Лисик.
«Трохи всі розчарувались у таких спільних виставках. Вирішили, може, не треба вже цього робити, більше у бік комерції пішло. Але ми вирішили струснути минулим і відновити цю традицію», – пояснила Анна Лисик.
Після закриття «Львівської експериментальної кераміко-скульптурної фабрики», яка була базою для всіх керамістів і художників скла, митці залишилися сам-на-сам із професійними проблемами, часто вельми затратними. Мусять орендували печі, приміщення і так виживати.
Тому львівська кераміка нині не молодшає, мало охочих.
«Ці напрямки, які становили славу львівської школи і взагалі України, брали перші місця в Європі, ці твори, на жаль, зараз їх вже ледве видно, ледве чути і вони тримаються на ентузіазмі старшої генерації, тобто тих, хто починав у кінці 80-х – на початку 90-х років», – розповіла мистецтвознавець Наталія Космолінська.
Утім ця генерація – потужна і авангардна.
Одна із учасниць виставки, художниця Ганна Друль, презентує композицію із роздумами про час.
«Моя робота називається дуже абстрактно: «Об'єкт часу». Але, я думаю, кожен у цьому бачить якесь руйнування. Це наче пісочний годинник і те, що з часом сталося. Час відкладає свої відбитки на все», – пояснила художниця-керамістка Ганна Друль.
Інші, виставлені у Палаці мистецтв твори, варті не меншої уваги глядачів і презентують тенденції у сучасній львівські кераміці.