28 липня у Львові відбулася літературна зустріч під назвою "Тоді і тепер" із письменницею Марією Шунь, яка понад 15 років мешкає у Нью-Йорку.
Як зазначила у вступному слові модератор зустрічі Маріанна Кіяновська, живучи за океаном, у Нью-Йорку, львів'янка Марія Шунь залишається однією з ключових фігур львівського, галицького та, ширше, українського літературних процесів, невтомно інвестуючи в проекти, пов'язані з реконструкцією та продовженням культурного осмислення Львова та його спадщини.
«Для мене постать Марії Шунь у 1991-92 роках була на тому ж рівні, який тоді мали Юрій Винничук, Олег Лишега. Вперше вийшли вірші Марії Шунь у журналі «Жовтень» (тепер «Дзвін»), саме її поезією почалася щойно започаткована у журналі рубрика «Молода Муза». Вірші Марії біжать попереду свого часу», - зазначила Маріанна Кіяновська.
У межах літературного вечора Марія Шунь ділилася своїми віршами, написаними у різні роки, зізналася, що зазвичай, як виходять збірки її віршів, то на початку поезія, яка писалася останньою, бо вона на той час найближча, також розповіла, що дуже любить слова, які в українській та американській мові мають спільний корінь: з ними цікаво віршувати. Розповіла Марія Шунь деякі історії-епіграфи до своїх віршів, зокрема те, що на місці офісного приміщення ООН (з вірша «ООН» з однойменної збірки), колись була м'ясороздільна фабрика, яку викупив Рокфеллер, а місце-територію віддав державі під хмарочос ООН.
«Я взагалі не люблю слова «емігрант». Ми не є емігрантами. Те, що ми живемо на відстані, сьогодні – це ніщо. Є е-мейли, телефонні дзвінки, ми приїжджаємо. Ми теж хочемо належати до цього кола людей», - зазначила Марія Шунь.
Письменниця, яка не перших десять років живе в Нью-Йорку є одним з ініціаторів ревіталізації Полтви у Львові, розповіла, чому Полтва її «болить»: «Треба річку повернути до природнього вигляду», щоб вона дарувала енергію і радість львів’янам, «ніхто чисту Полтву на тарілочці їм не принесе, треба самим добиватися цього. Вода – це перший захист, який має людина». «Ганьба називати проспект «Свободи», коли там замурована річка. Вода –споконвічна кара львів’янам. Єдине місто покаране водою (річка замурована, відтак місто має проблеми з водою)», - зазначила Марія Шунь.
Довідка:
Марія Шунь народилася 1962 року в м. Городку на Львівщині в сім’ї вчителів-мовників. Закінчила факультет іноземних мов у Львівському університеті. Поет, перекладач, етнолог. Член Львівського відділення Спілки письменників України. Робила переклади давньоанглійського епосу українською. Працювала у Львівському національному музеї, а згодом — в Інституті народознавства АН України. Автор багатьох газетних (зокрема львівська «Ратуша» та «Літературний Львів») та журнальних (альманахи «Вітрила» й «Високий замок», «Україна», «Дніпро», «Дзвін», «Річ» тощо) публікацій. Учасник антології українців світу «Золотий гомін» (1997 р., Київ). Видала поетичні збірки: «Ми, котрі є» (1990 р.), «Абетка-розмальовка» (1992 р.) та «Поміж» (1994 р.), «Верлібріарій» (2006 р.), «Борохно і порохно» (2006 р.), «Водокач» (2007 р.), «БІЯС» (2008 р.), «ООН» (2009 р.), а також етнолінгвістичне дослідження «Симаргл — прототип християнського Юрія-Змієборця» (1998 р., Париж—Львів—Цвікау, із серії «Альманах українців Європи» при журналі «Зерна»). Із 1995 р. проживає в Нью-Йорку, США.
Співупорядник літературно-художнього альманаху «ЛітПошта» (К.: Видавництво Жупанського, 2009), упорядник антології «ЛяЛяК» (Львівська Літературна Криївка) (Львів: ЛА «Піраміда», 2010).