11 вересня у межах Форуму видавців у Львові відбулася дискусія "Переклад: наслідування, тлумачення чи коментар?", за участі письменників-перекладачів Крістофера Вайта (Шотландія), Дмітрія Кузьміна (Росія) та представників України - Маріанни Кіяновської, Катерини Оніщук, Андрія Содомори.
"Переклад поезії - це вкрай неринкове питання. вірші зараз перекладає той, хто має внутрішні мотиви, що він без цього не може, що це суто йому принесе якийсь внутрішній позитив. Цей перекладач-поет вибирає ту літературу, яку би він сам хотів написати на рідній мові", - зазначив Дмітрій Кузьмін.
Мар’яна Кіяновська підтримала російського колегу, також додавши, що почала перекладати, бо відчувала загрозу словесності. "Переклади вносять у свою літературу щось нове, що дозволяє мові розвиватися", - сказала поетка.
Як зізналася польська письменниця і філолог Ізабелла Филип’як, попри вільне володіння англійською мовою, вона не перекладає свої вірші на цю мову. "Я люблю, коли перекладач входить у спілкування зі мною: коли не перекладає сам по собі, а питає, що я хотіла сказати цим зворотом, реченням; а що стоїть за цим словом. Коли наше розуміння збігається, я схвалюю переклад. Таким чином переклад стає співпрацею", - розповіла вона.
Для Крістофера Вайта переклад, - "це те, що відбувається на межі двох мов".
"Переклад - це передусім служіння своїй, українській, мові. Оригінальні писання - це теж переклад. Найнижчий. Оскільки, це переклад того, що лежить на душі. І не завжди цей переклад адекватний", - зазначив письменник та перекладач Андрій Содомора.