У Львові триває Фестиваль авторського кіно від компанії Kinove. Протягом трьох днів можна буде побачити вісім дуже різних фільмів. Головним фільмом другого фестивального дня можна умовно назвати фільм незалежного канадського режисера і сценариста Дені Коте «Антологія міст-привидів».
Колишній кінокритик Дені Коте знімає кіно дуже виважене стилістично та вільне жанрово. Так сталося і з картиною «Антологія міст-привидів».
Фільм є алегоричною, містичною історією, де легко прочитуються символи міст, що зникають. Попри те, що слово «антологія» у назві картини мала б означати історію декількох міст, усі події картини відбуваються в одному маленькому містечку десь у Квебеку. Саме множина дозволяє дешифрувати алегорії режисера, адже Коте прагне узагальнень.
Отже, маленьке містечко переживає загибель молодого хлопця. Попри те, що офіційною причиною смерті називають аварію, всі розуміють, що хлопець наклав на себе руки. Не лише для його родини, а й для усіх мешканців, життя змінюється. Горе, що охопило місто, впливає на щоденні справи усіх.
Що це? Місто мертвих чи мертве місто? Коте запитує і своїм фільмом, якщо і не дає відповіді, то принаймні намагається дати голос загубленим десь у провінції, зневажених мегаполісами маленьким містечкам усієї планети. Містечкам, майже непомітним на карті та зникаючим під тиском глобалізації.
Коте активно використовує містичні елементи, роблячи паранормальні явища рушієм та центром сюжету. Не будемо спойлерити, лише скажемо, що Коте майстерно поєднує елементи хоррору з цілком реалістичною драмою, яка лише додатково підкреслює саспенс.
Псевдодокументальна манера зйомки «легалізує» та проявляє те, чого у реальному житті ніби-то і не може відбуватись. А знебарвлена картинка ідеально працює над створенням настрою. Загалом виходить незвичне кіно, яке цікаво дивитись і яке ставить значно більше питань, ніж дає відповідей.
А ще у цей день можна побачити документальний фільм «Чому ми креативні», де на це питання намагаються відповісти найвідоміші люди планети. Також у рамках фестивалю покажуть блискучу грузинсько-шведську драму «А потім ми танцювали».