У Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького останній тиждень експонується виставка зі збірки Харківського художнього музею «Сергій Васильківський. Українська доля Дикого Поля». Виставка триватиме до 28 серпня, повідомили в музеї.
Творча особистість Сергія Васильківського займає одне з почесних місць в історії вітчизняного мистецтва. Вона тісно пов’язана з розвитком національного реалістичного живопису ІІ пол. ХІХ ст. – поч. ХХ ст., у становленні якого значну роль відіграла харківська пейзажна школа. До неї разом із С.І.Васильківським належали відомі українські митці – П.О.Левченко, М.С.Ткаченко, М.А.Беркос.
С.Васильківський усе своє свідоме життя провів у Харкові. Тут він створив близько 3500 творів, більшість з яких присвячено Україні, її природі, історії та традиціям. Майже половину свого творчого надбання – 1348 творів С.І.Васильківський заповів Харкову. І хоча під час Другої світової війни багато їх знищено, сьогодні у Харківському художньому музеї – найбільша в країні колекція творів митця.
Корінний слобожанин, Васильківський здобув початкову художню освіту в Харкові у знаменитого педагога, викладача гімназії Д.Безперчого. Згодом, в Петербурзькій академії мистецтв, його вчителями стають справжні майстри вітчизняного реалістичного пейзажу М.К.Клодт і В.Д.Орловський.
Блискуче закінчивши Академію із великою золотою медаллю (а під час перебування в Академії мистецтв Васильківського було удостоєно одинадцяти срібних і двох золотих медалей, а також кількох грошових премій), він вирушає у поїздку країнами Західної Європи. Митець подорожує Францією, Іспанією, Англією, Італією, відвідує Алжир. Його цікавить мистецтво всіх часів і народів, але особливо – творчість французьких барбізонців і близьких до них майстрів пейзажу.
У травні 1888 р. Васильківський повертається в Україну, до Харкова. Період з 1888 по 1917 є найбільш плідним в його творчій та громадській діяльності. Це – час створення полотен, які стали класичними зразками українського пейзажу, це – «Козачий пікет» (1880), «Козача гора» (1890), «Козача левада» (1893), «Побачення», «Морозний день», «Ловлять снігура», «Дергачі», «Перший сніг», «Осінній вечір» та інші. Попри невеликий формат, роботи С.Васильківського по-справжньому монументальні: чітка побудова, гармонійне співвіднесення всіх складових, пружна ритмічність кольорів надають їм піднесеного звучання.
1910-ті рр. – час подорожей Васильківського Україною, бажання втілити у картинах красу старовинних українських храмів і монастирів, об’єкти народної архітектури, орнаментики. Із творів цього часу на виставці представлено низку замальовок української храмової архітектури, а також роботи, виконані для альбомів «З української старовини» (1900) та «Мотиви українського орнаменту» (1912).