– За 20 років івритська література змінилася. Якщо в попередні періоди головними темами були національні, то в останній час з’явилася навіть розважальна література на івриті.
Мірі Літвак - поет і перекладач, що змогла пройти шлях від емігрантки з Росії до державної премії Ізраїлю в літературі. Крізь призму спілкування з цією представницею іншої культури, ми можемо знайти багато цікавих аналогій для себе, українців.
Про роль російської культури у формуванні особистості, особливості становлення молодих національних держав і літератур, про глобалізацію в літературі, про сприйняття Львова читайте в ексклюзивному інтерв'ю ZAXID.NET із Мірі Літвак.
- Як ви опанували іврит і стали письменницею?
- Я виїхала з Росії, коли була дитиною. Росія тоді була повністю закритою країною, не було жодного доступу до зовнішньої інформації. Ми нічого не знали про те, що відбувається у світі. Взагалі в Росії було таке відчуття, що весь світ говорить російською. Дитиною я не уявляла, що в Ізраїлі люди розмовляють багатьма мовами. Знають англійську, французьку.
Я, як і всі, приїхавши до Ізраїлю, пішла до школи. Розмовляти на івриті я навчилася доволі швидко, проте здавати екзамени на атестат зрілості мені було важко. Служила в ізраїльській армії, потім навчалася в університеті на театральному факультеті. Займалася перекладами класичних текстів на іврит. І багато працювала з вимовою. Це було складно, але необхідно.
Поступово я відчула потяг до цієї мови. Не лише ця мова мені відкрилася, з часом я зрозуміла, що мови - це моя сфера, моя любов. Завдяки любові до мов і тому, що я завжди намагалася удосконалювати свої знання, я згодом стала письменницею, вийшли мої книги. Для письменника мова - це головний інструмент, як для художника пензлі.
- Які книги у вас опубліковані?
- У мене опубліковано три збірники оповідань і два романи, крім того, я займаюся перекладами. Останні вісім років я працювала над серією перекладів поетів російського Срібного віку, - Пастернака, Блока, Цветаєвої, Ахматової. Ці переклади вийшли в останні два роки.
- Чи пов'язані ці переклади з певною ностальгією за російською культурою?
- Це було пов'язане з тим, що я дуже-дуже багато читала всього, що пов'язане з періодом Срібного віку в російській літературі. У цій роботі мене підтримували мої батьки. Вони мають виключну освіту й особливі здібності, тому допомагали розшукувати різноманітну інформацію про історичні деталі, назви тощо.
З цієї роботи я відчула свій особистий зв'язок, зв'язок моєї сім'ї. Я осмислюю цю історію як свою особисту історію, дуже багато роздумувала над історією моєї сім'ї. Я хочу написати щось, що було б пов'язане з моєю Росією, а водночас написати для тих, хто звідти виїхав, для кола моїх батьків. Поки що я ще не знаю, що це буде. Ідея має прийти сама.
- Як зустрів ці переклади читач?
- Робота над перекладами не була пов'язана з якимись тенденціями у смаках публіки чи подіями, що відбувалися в суспільстві. Це моя любов ще з дитинства, яка поступово переросла в таку роботу. Але треба сказати, що мої книги були видані в комерційному видавництві. Їх би не публікували, якщо б не вважали, що до цього є інтерес. І справді, виявилося, що на них є попит. Хоча публіка найбільше знайома з ім'ям Ахматової, в цілому книги зустріли дуже добре.
Мені було приємно, що аудиторія виявилася різноманітною: не лише представники інтелігенції, але й просто молоді люди, які чули ці імена чи читали їх твори на інших мовах, а тепер отримали можливість читати їх на івриті.
Думаю, що публіка старшого віку дуже тепло це прийняла, тому що російська культура справила великий вплив на розвиток ізраїльської. Багато хто побачив у цих перекладах відгомін свого виховання. Додам, що за останні 15-20 років в Ізраїлі виросло покоління дітей російських іммігрантів. Часто такі люди добре розуміють російську мову, але читають російською погано. Для такої групи переклади мають велике освітнє значення. Тобто для молодих - це щось знайоме, що вони не могли раніше оцінити в повній мірі, а для старшого покоління - підтримка в намаганні передати свою любов до російської культури своїм дітям.
- Що для вас означало присудження державної премії Ізраїлю в літературі у 2006 році?
- Для мене це було ознакою визнання і сприйняття. В Ізраїлі з недовірою ставляться до людини, якщо знають, що іврит не є її рідною мовою, а вивченою. Одразу починають підмічати, що ти говориш не правильно те або це, що в тебе акцент, у літературній сфері люди дуже люблять підправляти інших. Тому премія для мене була дуже значною.
- Як розвивається івритська література? Які зміни відбуваються зараз?
- За останні 20 років івритська література суттєво змінилася. Якщо в попередні періоди головними темами були національні, державні теми єврейської нації, то в останній період з'явилася навіть розважальна література на івриті. Ще 10-15 років тому її не було. Тоді вся розважальна чи легка література була перекладною. Зараз також дуже багато молодої літератури.
Держава Ізраїль була заснована в 1948 році. Це не так давно. Тому в 50-60-х роках культура була зайнята створенням фундаменту для державності. Тоді перекладачі намагалися перекласти на іврит все, що є у світовій літературі важливого, і пов'язаного з Ізраїлем. А письменники писали здебільшого про загальні ідеї, наприклад, про ідеї сіонізму. Героєм був колектив. У 70-х роках на горизонті з'явилася особистість, маленька Людина. Література почала ставати більш індивідуальною, почала займатися більш індивідуальними темами.
За останній період також стало помітно, що дуже багато авторів - жінки. Це не обов'язково виключно жіноча література, яка займається жіночими темами і темами фемінізму. Просто дуже багато авторів-жінок. Письменники й поети-чоловіки жартують, що коли хочеш, аби рукопис опублікували, треба придумати псевдонім - жіноче ім'я.
Загалом сьогодні в літературі дуже багато індивідуальності.
- А наскільки література в Ізраїлі затребувана читачем?
- Звичайно, письменники, поети звикли скаржитися, що люди менше читають, що література, особливо поезія, - це не тема широкої публіки. Кажуть, що про кіно багато пишуть, про це всі знають, про політику, про нові машини. Проте я не впевнена, що ці нарікання відображають реальний стан речей. За місяць в Ізраїлі виходить друком 30 художніх книг, а населення країни - всього 6 мільйонів людей. Тобто наплив книг величезний.
Мені теж хотілося б, щоб якомога більше людей любили і читали поезію, не тільки мою, а взагалі. Але я не можу сказати, що я живу в не духовному суспільстві. В Ізраїлі прошарок інтелігенції дуже сильний. Релігійна громада теж сильно напирає на духовні цінності.
Саме ж громадське життя дуже динамічне, ніколи не буває сонливим. Можливо, це можна пояснити тим, що в Ізраїлі саме життя інше. Країна маленька, оточена ворогами, ми постійно відчуваємо загрози. Тому громадське життя постійно пульсує, різноманітних культурних громад дуже-дуже багато, і вони постійно ведуть динамічну діяльність.
- Які у вас враження від Львова?
- Я тут вперше. Мене запросили відвідати Форум видавців. Чесно кажучи, в Ізраїлі я за ярмарками не дуже слідкую. Я не люблю метушні. Хоча серед людей книжкові ярмарки дуже популярні - це загальнонаціональні свята, свята для родини. Однак до Львова я приїхала, бо для мене це було щось зовсім невідоме і цікаве. Про Львів мені розповідав близький друг, який колись жив тут. Я дуже рада, що Львів зміг навіть перевершити мої сподівання. Тут відчувається дух історії. Це зараз унікальний період. Історичних міст в Європі є багато, але історичні квартали в них відновлені, і багато чого під час відновлення було втрачено, у Львові - ще ні.
Фото зі сайту https://www.epochtimes.ru/