5 вересня в інтернет-виданні ZAXID.NET відбувся чат із заступником міського голови Львова з гуманітарних питань Василем Косівим. Про те, коли чекати програми культурного розвитку, яких культурних подій бракує Львову і як місто співпрацює з урбан-активістами – читайте у першій частині текстової розшифровки чату.
«Заходи в туристичних районах мали би співфінансувати представники туристичного бізнесу»
- Хто залучений до розробки програми культурного розвитку і коли її завершать?
- Щодо програми розвитку, то не буде такого, що хтось один її напише і презентує раптом як сюрприз. Над цим працює багато людей і тривалий час. У стратегічних плануваннях іноді процес є важливішим, ніж результат. Було багато програм, які хтось написав, якийсь «експерт», поклали на полицю, і вони не працювали. Спочатку ця група, в яку входить і управління культури, але становить там меншість, представлені громадські діячі та представники різних сфер: музичні, театральні і журналісти. Спочатку обговорення були по районах міста, де збиралися активні люди тих культурних інституцій, які там є, церкви та активні мешканці. Потім пройшли друге коло експерти, де збиралися, до прикладу, лише театрали чи музейники. Зараз модератори пишуть так званий діагноз – це все, що почуто. Вони застосовують свот-аналіз. Це буде пробна версія того, що треба зробити, яку знову обговорюватиме громадськість. Тут методика – тривала, залучено багато людей. Думаю, що цей процес триватиме до кінця 2013 року і весь 2014 рік.
- Яких культурних подій зараз бракує Львову, на вашу думку? Що будете робити задля вирішення цього питання?
- Мені здається, що різноманіття культурних подій не бракує. Майже весь спектр розвивається. Бракує отакого залучення чи участі більшої кількості львів’ян, бо є багато пасивного споживання. Ми бачимо приклад інших міст, де люди долучаються до створення подій. Заходи на Збоїщах, на Левандівці покликані демократизувати це середовище. І не фокусувати на поділі високе і маргінальне. Це, звісно, завжди буде, і в Оперному будуть відповідні речі, а на стадіоні – інші. Дуже важливо, щоб була задіяна більша кількість людей, щоб діти і молодь були залучені до творення культурного продукту. Оця демократизація та участь – дуже важливі. Участь є найголовнішою проблемою. В опитуваннях, які ми отримаємо, шокує, скільки львів’ян ніколи не були в театрі, на виставці. Тобто є люди, які просто нікуди не ходять, а є той потенціал, які просто не беруть участі, але могли би бути співтворцями.
- Досвіди яких європейських міст у проведенні вуличних акцій, фестивалів, подій ви плануєте переносити на львівську площину і як/що саме?
- Немає якоїсь країни чи ситуації. Яку можна було б скопіювати і тут реалізувати. Ми співпрацюємо з різними містами, передусім із містами Польщі. Проте цей досвід не може бути тут скопійований. Мабуть, вже забулося, але 7 років тому нічого не відбувалося. І чи пам’ятають, із чим асоціювався центр міста. Коли казали, що йдуть погуляти в центр, то це був проспект Свободи. Біля Оперного театру ще іноді щось відбувалося. А середмістя не було живе. Саме оживляти історичний центр – це те, що є в європейських містах.
- Чи зріс туристичний потік порівняно з минулим роком? Звідки до нас найчастіше їдуть?
- Ще перед футбольним чемпіонатом ми повторювали, що все, що робимо, – не для 2012 року, а для 2013-го і на перспективу. І ми дуже радіємо, що так сталося. Попри те, що минулого року був футбол, а зараз – немає, бачимо суттєве збільшення кількості туристів. Щомісяця у нас – нові рекорди щодо запитів в інформаційно-туристичний центр. Якщо торік було 1,4 млн туристів, то до кінця цього року прогнозують 1,9 млн, якщо така динаміка збережеться. Це, з одного боку, дуже добре, а з іншого – ставить певні виклики. От, до прикладу, щодо культурних подій у центрі міста. Ми б дуже хотіли, щоб туристичний бізнес їх співфінансував. Ми також пишаємося, що відсоток українців тримається стабільний – це більше половини або 50 на 50. Ми часто беремо за взірець Краків як туристичне місто і говоримо, що в Кракові минулого року було 9 млн туристів, але ми рідко говоримо, що з них 6 млн – це поляки. Тобто закладено, що кожен поляк хоча б раз у житті має відвідати Краків. Те саме, я впевнений, стосується Львова. Чи в межах вивчення історії, чи інших предметів, пов’язаних з історією культури, чи в студентському віці, чи пізніше – ми впевнені, що кожен українець має хоча б раз побувати у Львові. І хочемо, щоб цей відсоток зберігся. Решта країн – це традиційно сусіди: поляки, росіяни, білоруси. Дуже добре, що зростає відсоток туристів з Росії. Стираються ці стереотипи, і щораз більшають потоки з Москви. Зрештою, з Білоруссю – теж є хороше сполучення. Вони рекомендують своїм друзям, говорять, що розповіді у російських медіа про Львів – це неправда, їдьте всі до Львова. Це – найважливіша дипломатія і промоція, яка тільки може бути.
- Чому в невеликих спальних районах, зокрема в Рясне, ніколи не планується жодних масових заходів, святкувань, фестивалів, ярмарків тощо?
- Ми знаємо про цю проблему і вже намагаємося активно залучати райони. Намагаються робити щось у народному домі на Збоїщах. Те, що відбувалося на День Незалежності на Левандівці, – перші кроки в тому напрямку. І тут є нюанси з фінансуванням. Майже всі такі культурні події не фінансуються з міського бюджету. Вони не фінансуються на 100%, і загалом частка міста стає щораз менша. Треба розуміти, що грошей у міста на такі події стає щораз менше. Люди, які спонсорують, які розуміють, що їхній бренд буде співзвучним із тим чи іншим фестивалем, радше фінансують те, що відбувається у центрі. Вони маркетингово орієнтуються на центр міста. Це було видно на Дні Незалежності. Ми сфокусувалися більше на райони, а в центрі міста ми сподіваємося на підтримку туристичного бізнесу. Також вважаємо, що це диспропорція, коли в центрі міста зосереджено багато кав’ярень, ресторанів, готелів, а на околицях немає. Вони гроші заробляють, а місто витрачає багато грошей на промоцію, щоб туристи їхали, натомість не співфінансували ці культурні події. Приклади Барселони та інших міст показують, що заходи в туристичних районах мали би співфінансувати представники туристичного бізнесу. Тому сподіваємося, що баланс щодо фінансування буде відновлено. І тоді навіть якщо матимемо невеликі кошти, скеровуватимемо на ці події.
- Російськомовна громада міста просила залишити вистави, що йшли російською мовою у театрі Лесі Українки. Однак місто, фактично, вигнало акторів з театру, і зараз театр – на низькому професійному рівні. Чому так?
- На жаль, російськомовна громада міста більш помітна у політичних акціях, аніж у культурних. До приладу, був фестиваль драми «Драма.ua», де читали п’єси російською мовою. Маю дуже великий сумнів, що там було багато представників російськомовної громади. Нам дуже залежить, щоб російськомовна громада стала містком для представлення сучасної культури і мистецтва Росії, про що мало знають у Львові. Я мав розмову із представниками російського культурного центру щодо активізації зв’язків із Санкт-Петербургом, щоб ми мали сучасні приклади доброго російського мистецтва: музика, театр чи живопис – саме через оцей місток із Санкт-Петербургом. А щодо театру… Театри у Львові – це постійні відбруньковування. До прикладу, театр Курбаса від театру Заньковецької. Це групи ініціативних людей, які дуже хочуть створити щось, і це настільки цікаво, що розростається в театр. Якщо будь-хто захоче у Львові щось створити російською мовою, яке буде на дуже високому рівні, думаю, це зацікавить усіх львів’ян, незалежно від того, якою мовою вони розмовляють.
- Чому жоден представник міста не привітав фестиваль єврейської музики? Більше того, за словами очевидців, під час святкування на площі Ринок з брами йшов сльозогіний газ.
- Стосовно сльозогінного газу – потрібно звертатися у правоохоронні органи. Я не мав такої інформації під час фестивалю. Можна з’ясувати в організаторів «Хасед-Ар’є», що ми надавали організаційну та інформаційну підтримку. І не тільки цього року, але й у минулі роки. А щодо виходів на сцену і офіційних промов, то це не формат такого фестивалю. Це було театралізоване дійство, і виходи чиновників, які щось будуть говорити, не передбачені. Є багато культурних подій, де чиновник не йде щось говорити. А ми підтримували організаційно і надалі будемо продовжувати.
- Яким чином міська влада планує реагувати на питання малювання графіті у Львові? Чи можливе влаштування "легальних" зон на стінах для малювання у спеціальних місцях, а також дати "зелене" світло на малювання на околицях Сихова чи Левандівки. Що з цього приводу думаєте ви? Під графіті треба розуміти майстерно зроблені малюнки, а не вандалізм по фасадах.
- Щороку відбуваються акції чи фестивалі, пов’язані із легальним графіті чи стріт-артом. Торік свіжий вигляд отримала стіна на вул. Вітовського. Це молодіжна акція, де малюють професійні художники чи ті, хто вчиться. Цього року такий захід відбувся біля порохової вежі, там розписували біля майданчика. Щодо більших панно, то є кілька ідей у креативних художників, які скерували свої ескізи, але мають бути погодження щодо історичної частини. А більшість це хоче робити саме в центрі. Тут є певні конфлікти з пам’яткоохоронним законодавством. Якщо невеликі речі, то можна, а великі будемо справді виносити за межі історичної частини.
«У Львові неможливо не координувати роботу з релігійними громадами»
- Що саме входить у ваші обов’язки? Можливо, щось потрібно змінити на сайті міської ради у зв’язку з цим?
- Ми подивимося, бо загалом на сайті є вся інформація. У підпорядкуванні є департамент гуманітарної політики. Це управління, які входять у структуру департаменту. Це координація між управліннями. Це культура, туризм, охорона здоров’я, молодь, сім’я, спорт, відділ у справах дітей. Це великий блок. Керівники безпосередньо керують. А заступник міського голови з гуманітарних питань – це більше координаторська робота. Крім того, великий блок – це туризм, і тут можна багато говорити, є різні програми, розробки, участь у промоційних заходах. Друге: є при виконкомі комісія з питань релігії. Туди надходить дуже багато звернень, іноді навіть конфліктні питання, які пов’язані із земельними ділянками, будівництвом храмів, самовільними роботами, координація соціальних та культурних проектів. Треба розуміти, що у Львові неможливо не координувати цю роботу з релігійними громадами, бо дуже велика активність і дуже багато корисних речей. Тому це великий блок. Багато міжнародних проектів. Такі як транскордонні проекти та менші також займають велику частину часу.
- У своїй декларації за минулий рік ви задекларували творчу майстерню. Що саме ви там робите?
- Зараз, на жаль, я там нічого не роблю, бо часу зовсім немає, але я займався живописом і фотографією. Мав дві персональні виставки у Львові. Це був дуже творчий період. Раніше я міг поєднувати цю роботу з викладанням. Але з роботою у міській раді не можу поєднувати, на жаль. Мені вдається трішки поєднувати з педагогічною працею. Я далі викладаю в Академії мистецтв, але для мене це буде важливо зустрічатися і мати живу дискусію з молодими людьми. Але для живопису чи фотографії зовсім бракує часу.
- Чому у міській раді працює так багато людей пов’язаних між собою родинними зв'язками?
- Якщо є якісь конкретні імена, то треба було їх вказати. Але перед тим, як прийняти працівника до міськради, проходить перевірка правоохоронними органами. Перевіряє не міська рада, вона лише скеровує матеріали. Якщо встановлюються такі речі, то така людина не була б прийнята на роботу. Ми пішли далі і перевіряємо наші заклади, до прикладу школи. І там ми це виявляємо. Законодавство не забороняє родичам працювати у різних підрозділах, де немає конфлікту інтересів. Але по кожному випадку, де це виявляється, є окреме рішення.
- Чи вже знайдено винуватців розкрадання освітянських грошей у Галицькому районі? Як так сталось, що це проходило непоміченим?
- Це виявила керівник районного відділу освіти і скерувала у правоохоронні органи. Наскільки я знаю, триває слідство. Сподіваюся, буде доведено до логічного завершення, всі винуватці будуть названі і нестимуть покарання.
- Чому Лілія Онищенко (начальник управління охорони історичного середовища Львівської міськради, - ред.) і досі займає посаду? Дуже часто на фасадах вікна можуть бути дуже різних модифікацій, є й інші порушення.
- Перш за все, Лілія Онищенко є одним з найкращих фахівців у цій сфері і дуже активним захисником пам’яток. У партнерстві з німецьким товариством GIZ дуже багато вже зроблено стосовно реставрації вікон і, там де це втрачено, встановлення нових.
А стосовно цієї проблеми загалом – ми зараз в судах стосовно кількох адрес одночасно, і дуже важливо, щоб був перший прецедент в Україні. Коли б людина, самочинно замінивши в пам’ятці архітектури вікно на пластикове, була покарана і мусила сплатити штраф. Бо поки що люди відчувають безкарність і думають: квартира – це моє, і вікно на фасаді – також моє. Ми дуже сподіваємося, що ці судові рішення розставлять всі крапки і зможуть зупинити цей процес.
З іншого боку, ми і надалі будемо передбачати гроші на співфінансування. Бо дуже часто ці вікна пластикові є ніби дешевші і ніби енергоощадніші, ніхто не знає, наскільки вони шкідливі. Люди кажуть, що не мають грошей. Але ми зараз співфінансуємо. Поки діє німецький проект, вони також співфінансують, і це – можливість підтримки. Бо лише заборонами це складно зробити.
- Чи планує міська рада співпрацювати із спільнотами урбаністів типу липневої.ком чи російського партизанингу?
- Ми вже з ними співпрацюємо і дуже вдячні їм за те, що вони в ролі волонтерів дали свої ескізні пропозиції для районів міста. Зараз також є співпраця з громадського простору на Сихові та в інших місцях. Ми з ними спілкуємося і на круглих столах, і на нарадах стосовно, до прикладу, і велоінфраструктури, де вони дуже активно залучені. І нема такого, що десь працюють активісти, а десь – чиновники. Ми їх всіх знаємо, а вони – нас. Є спілкування і спільна праця. Саме в таких рухах народжуються найцікавіші ідеї.