Він – сапер, вона – гранатометниця. Познайомились на сході і довго вимагали переведення в один підрозділ, аби бути разом. Та після демобілізації через стан здоров'я бойова сім'я Козаків опинилася фактично на вулиці. Звичайний автомобільний гараж поблизу центру міста став для них оселею.
Їхня адреса гараж №26. У це важко повірити та оселя подружньої пари ветеранів виглядає наче солдатський бліндаж на лінії фронту. У залізному контейнері поблизу медуніверситету Олена та Роман живуть із кінця червня. Облаштували кухню і навіть імпровізовану спальню. Та незабаром вдарять морози.
«Різний хлам, меблі – ото ми тягали на собі, переробляли, а спимо отак, зробили, як могли», – демонструє власну оселю учасник бойових дій Роман Козак.
«Холодно дуже, не рятує той обігрівач узагалі. Ми дихаємо і пар іде, колотун, думаю, градусів п’ять», – каже учасниця бойових дій Олена Козак.
Познайомились вони на сході, Роман – сапер 24 бригади, на початку війни виїхав із окупованого Криму. Олена спершу волонтерила, а згодом стала гранатометницею. Разом були на промзоні Авдіївки та сьогодні залишились з підірваним здоров'ям і без житла. Чоловіка екстрено евакуювали з передової, а на початку літа демобілізували через хвороби.
«Почались проблеми з ногами – поспухали. Почалась евакуація, через те, що ноги відморожені, середніх судин нема, тиск крові і одних капілярів мало», – розповідає учасник бойових дій Роман Козак.
Звільнилась із проблемами хребта і сама Олена. Поки служили, частина надавала їм житло у Яворові. Та після звільнення прихистку не мають.
«У мене не було питань йти воювати чи ні. У мене не виходило, бо була малолітня дитина. Я знала, якщо доберусь, то тільки на бойову спеціальність. Аж поки я не приперлась в Авдіївку, обійшла усе пішки і під обстрілами, і не під обстрілами, щоб мені письмову згоду дістати. Давай, будеш гранатометницею. Зі всього зводу, зі всіх стріляли двоє дівчат. Я хочу, щоб чоловік пишався, я вмію з гранатометів стріляти, як зі снайперської гвинтівки, стріляю зі всіх видів зброї. Я була щаслива, що кожен день маємо можливість знаходитись поруч», – розповідає учасниця бойових дій Олена Козак.
Зараз сім'ї частково допомагають волонтери, привозять їжу та засоби для обігріву.
«Ми зібрали і привезли продукти, помогли волонтери і громадою все, чим могли. Звичайно, цих продуктів вистачить на якийсь місяць. Але люди живуть, зима йде. Привезли опалення, але це залізяка – гараж, у якому ніяких умов немає», – каже член спілки ветеранів Юрій Генза.
На вулиці Угорській діє Центр для внутрішньо переміщених осіб. Аби отримати право там перебувати від трьох до шести місяців, треба зібрати пакет документів та пройти комісію. В управлінні соціального захисту кажуть: там сім'ї мають допомогти і з житлом, і з роботою.
«Дані люди зареєструвалися тільки 4 листопада, а 15 листопада вони подали заяву на комісію на поселення на вул. Угорській, тобто шість днів тому. Комісія буде засідати у вівторок», – зазначив начальник міського управління соціального захисту Ігор Кобрин.
У Львівському центрі надання послуг учасникам бойових дій історія бездомних атовців теж шокувала усіх. Там обіцяють допомогти з лікуванням. Особливо його потребує Роман: у нього декілька виразок шлунка та відморожені ноги.
«Я запросила їх прийти з необхідним пакетом документів для можливості брати участь у програмах, на які вони можуть розраховувати з нашого боку, це дороговартісне лікування. У нас є чудова програма, якщо учасник бойових дій потребує і компенсації за лікування», – розповіла директорка Центру надання послуг учасникам бойових дій Світлана Ткачук.
Та вже найближчими днями до Львова прийдуть перші приморозки. Тому сім’я буде рада будь-якій допомозі.