18 травня у сесійній залі Львівської обласної ради відбулися збори з нагоди відзначення 60-х роковин Норильського повстання.
«60 років минуло з того часу як відбулася одна з найзнаменніших подій в історії українського національного руху. Подія, яка струснула ГУЛАГ, яка стала початком кінця страшної тоталітарної репресивної системи Радянського Союзу.
Тоді, в травні 1953 року, одночасно застрайкувало близько 20 тисяч політв’язнів Норильська, більшість з яких була саме українцями. І хоча повстання було придушено, але прецендент був сенсаційним, а наслідки набагато серйознішими, ніж могло уявити радянське керівництво на той час.
Пам’ятати про мільйони наших співвітчизників, які пережили знущання, пам’ятати про мільйони наших співвітчизників, які прийняли мученицьку смерть у концтаборах та тюрмах – наш борг перед ними», – підкреслив голова Львівської облдержадміністрації Віктор Шемчук.
Керівник області побажав усім учасникам Норильського повстання міцного здоров’я на довгі роки.
За багаторічну громадську діяльність, вагомий особистий внесок
у патріотичне виховання молоді та з нагоди Дня пам’яті жертв політичних репресій нагороджено Почесною грамотою облдержадміністрації: Воронку Остапа Петровича – члена Львівського обласного товариства політичних в’язнів і репресованих, Качмарську Євгенію Іванівну – члена Львівського обласного товариства політичних в’язнів і репресованих, Когут Ольгу Михайлівну – члена Львівського обласного товариства політичних в’язнів і репресованих, Крочака Романа Петровича – голову Залізничного районного товариства політичних в’язнів і репресованих, Костецького Ігоря Івановича – члена Львівського обласного товариства політичних в’язнів і репресованих
Оголошено Подяку голови облдержадміністрації: Волощаку Михайлу Якимовичу – члену Львівського обласного товариства політичних в’язнів і репресованих, Гнатів Катерині Іванівні – члену Львівського обласного товариства політичних в’язнів і репресованих, ГУСАКУ Мирославу Володимировичу – голові Франківського районного товариства політичних в’язнів і репресованих, Жезло Марії Григорівні – члену Львівського обласного товариства політичних в’язнів і репресованих
Довідка Вікіпедії
Норильське повстання — повстання політичних в'язнів Норильського концтабору, яке тривало з 26 травня по 4 серпня 1953 року.
Після смерті Сталіна у березні 1953 в політв’язнів з’явилася надія на пом’якшення надзвичайно жорстких табірних умов, але політичні в’язні під амністію не потрапили. Серед них – понад 70% були українці, засуджені на багаторічні терміни неволі. Режим їхнього утримання був найжорсткішим, багатьох радянська влада засудила на так званий «бандерівський стандарт» – 25 років ув’язнення.
Після марних сподівань на перегляд справ і зменшення терміну «відсидки», конспіративні центри українських політичних в’язнів, які з кінця 1947 року з’явилися у кожному радянському концентраційному таборі, почали піднімати політзеків на бунти, і деякі з цих бунтів переросли у справжні повстання.
Історія ГУЛАГу знає три найбільші з них – Норильське і Воркутинське 1953-го та Кенгірське 1954 року. Саме вони докорінно змінили систему ГУЛАГу, змусивши керівництво з Москви її реформувати.
25 травня 1953 року були вбиті табірною охороною в’язні Жигайлов і Софроник, а також був поранений Дзюбук. Наступного дня сержант Дятлов автоматною чергою вбив трьох і поранив сімох в’язнів 4-го й 5-го табірних відділень. Саме там і почалося повстання, яке охопило всі інші відділення Норильського концтабору.
У відповідь в 4-й зоні «Горлагу» в’язні припинили роботу на будмайданчику, а на одному з будинків, так, щоб добре було видно в інших зонах, написали: «Нас убивають і морять голодом». Керівником повстання 4-ї зони був українець Євген Грицяк, який тоді залишився живий і зараз проживає на Івано-Франківщині. В’язні зібрали мітинг, на якому виступив Грицяк із закликом до страйку, відмовилися повертатись у житлову зону.
Наступного дня повстанців підтримали в’язні 5-ї зони, а згодом і 6-ї (жіночої), де українки вивісили гасло «Свобода народам і людині!». 1 червня до повсталих приєдналися 1 400 в’язнів табірного відділення № 1.
5 червня 1953 року в «Горлагу» шість табірних відділень припинили роботу і виявили масову непокору табірній адміністрації у п'яти табірних відділеннях, де утримувалося 16 378 ув’язнених.
Загальновизнаним гаслом в’язнів 3-ї зони, які оголосили про повстання 4 червня, стало «Воля або смерть». Вони вивісили чорний прапор із червоною смужкою, що символізувало пролиту кров у боротьбі.
4 липня у 4-ій зоні адміністрація поставила ультиматум: вихід за зону або розстріл. Щоб уникнути кровопролиття і зберегти людей, керівник повстання Євген Грицяк вивів усіх за зону.
Найдовше протрималася 3-тя зона, яка переважно складалася з українських і прибалтійських націоналістів, засуджених на каторжні роботи. Останній чорний прапор жалоби за вбитими побратимами, який в’язні вивісили на початку повстання, зірвали 4 серпня 1953 року, коли на територію зони в’їхало сім вантажівок з озброєними солдатами. На штурм табору мобілізували й цивільних комуністів та комсомольців Норильська, керівників підприємств і цехів заводів та фабрик. За офіційними документами загальна кількість загиблих становила до 150 людей. Їхні тіла поховали на цвинтарі під горою імені Шмідта біля міста. З усіх повстанців тюремна адміністрація виокремила 2 920 активістів – 45 із них заарештували як організаторів, 365 – посадили в тюрму, 1 500 – перевели у Магадан. Решту ізолювали у нових табірних пунктах.
Це було найперше й наймасовіше повстання після смерті Сталіна. Ключову роль у Норильському повстанні, яке тривало 61 день, відіграли українці, зокрема колишні бійці УПА.
Саме з Норильського повстання почався демонтаж системи Леніна—Сталіна. Майже через два місяці після Норильського повстання, у воркутинському таборі «Речлаг» теж почалися заворушення.