Одним з кроків у відновленні музичної пам'яті української культури стало видання СD-диску під егідою організації Коллегіум Менеджмент в рамках проекту Ukrainian Live, на основі оцифрованих записів з фондів Львівського радіо минулого століття.
Небезпека безповоротної втрати цих раритетів інспірувала Івана Остаповича та Тараса Демка до створення по-суті програми порятунку плівкових записів з метою їх оцифрування та перевидання (передбачається випуск щонайменше 16-ти дисків). Першою ластівкою на цьому шляху стали симфонічні твори корифея галицької музики – Станіслава Людкевича.
Цей композитор справедливо вважається одним з провідних симфоністів української музики, зокрема, її галицького крила. Знаменним є уже сам початок його симфонічої кар'єри, пов'язаний з діяльністю новоствореної Львівської філармонії, в якій лише за два сезони існування 1902-1903 рр. було виконано близько 700 музичних творів різних жанрів, серед них – більше 300 симфонічних.
Факт надзвичайно активної діяльності є своєрідним феноменом тогочасного концертного життя, який дав колосальний імпульс для культурного розвитку української музики в цілому. Не випадково Людкевич сказав: «Хтозна, якби не відгук Леонкавалло, чи став би я писати для симфонічного оркестру. Я не був би композитором, якби не ці концерти». Адже саме в той час (6 травня 1903 року) у концертах філармонії було представлене «Українське каприччіо» молодого Людкевича під батутою Людвіка Челянського.
Доленосним став збіг обставин: під час репетицій української програми, Руджеро Леонкавалло, який саме тоді гастролював у Львові, високо оцінив талант початківця і благословив його на професійну музичну діяльність. Згодом, маючи світові гастролі, видатний чеський диригент Людвік Челянський неодноразово з успіхом виконував «Українське каприччіо» у різних країнах.
Загалом митець створив цілу низку різножанрових симфонічних композицій. Між ними – програмні жанрові опуси «Запорізький похід», «Меланхолійний вальс» за новелою Ольги Кобилянської, «Симфонічний танок», «Чакона»; особливо цікавими є «Балада про Довбуша», «Стрілецька рапсодія» (перейменована на «Галицьку рапсодію») на теми пісень національно-визвольних змагань тощо.
В даний диск увійшли «Прикарпатська симфонія» (1952) та Симфонія ля-мінор та Симфонієтта (1943) у виконанні симфонічного оркестру Львівської філармонії під батутою диригента Дем'яна Пелехатого (відповідно записи 1962 р. - прижиттєві та посмертний 1982 р.).
Не вдаючись до детального аналізу творів, зазначу, що всі вони, недивлячись на неоднозначні висновки критиків, є цінними зразками національного симфонізму та повноправними репрезентантами української музики означеного періоду.
Ідея Івана Остаповича та Тараса Демка щодо відродження та збереження раритетних виконань, так званих «50+» має щонайменше три вектори. Перший стосується власне оцифрування записів минулих років, незадовільна якість яких (що пов'язане насамперед з недосконалими свого часу технічними можливостями) часто перешкоджає сприйняттю, звукова ж архівація плівок мала б стати рутинним щоденним обов'язком закладів, де зберігаються ці матеріали. Публічний же випуск подібних зразків потребує доволі коштовної та нелегкої звукорежисерської кореляції, вкрай необхідної при такому виді представлення музичних творів.
Другий вектор – це безпосередні сучасні записи концертних виконань творів українських композиторів, левина частка яких і досі не опублікована (ще одна важлива грань цієї проблеми - видання партитур). Знову ж таки, апелюючи до державних програм, грантів, фондів тощо, прочитання сучасними диригентами (навіть у нових редакціях) та записи концертних виконань повинні фінансуватися, оскільки є архиважливою віссю збереження національного звукового континууму. Врешті третій вектор – здійснення студійних високофахових технічно оснащених записів, конкурентно спроможних у світовому медіапросторі уже давно стали прерогативою культурної політики багатьох держав.
Давно очевидною є потреба антологіх національної симфонічної музики, бо лише одиниці з вище перелічених творів. Людкевича (а він далеко не єдиний український симфоніст) є виданими в партитурах та існують в професійних цифрових записах. Ідея «повного зібрання творів» далеко не нова, але жагуче актуальна для української музики і у вимірі нотно-видавничої справи, і у створенні національної звукової енциклопедії, якою може скористатися світ. І кожна частинка, як от цей диск з раритетними записами симфонічних творів Людкевича, що оживляє лише невелику частку композиторського доробку, стане добрим початком в процесі усвідомлення власної музичної маєтності, яку не слід ховати, натомість пропонувати її світові, сповняючи при тім так важливі для кожної культури обов'язки.
Придбати диск можна у Органному залі. Вартість - 100 грн.