Місту потрібні волонтери, готові поділитись знаннями та досвідом. У Львові проект «Соціальне репетиторство» працює вже шостий рік, його учасники допомагають дітям з інтернатів та малозабезпечених родин скласти ЗНО.
Зранку Надія Оверко поспішає на пари до медичного інституту імені Крупинського. Каже, ще минулого року не вірила, що зможе вступити на бюджетне навчання. Дівчина почала готуватись до ЗНО самотужки, але в глухий кут її поставила шкільна база з біології. Тому звернулась до соціального репетитора.
«Біологія ― це було найслабше місце і воно було одним з таких найважливіших в медицині. І якби не Соломія, я не знаю, де б я була, але точно не тут», ― каже Надія.
Репетитор Надії Соломія Залізняк розповідає, що вирішила допомагати абітурієнтам, щоб здобути новий та цікавий досвід. Особливо приємно спостерігати за прогресом учнів.
«Спочатку прийшла дівчинка, яка думала, що вона не знає біології, взагалі, що вона не здатна її вивчити. А потім, коли ми почали займатись, я побачила результат, що вона схоплює на льоту, багато працює, багато робить тестів», ― ділиться враженнями Соломія.
Цього року до участі в проекті зголосилось близько двадцяти волонтерів. Здебільшого, їх знаходять через Інтернет.
«Репетитор реєструється, вказує, коли може займатись з дитиною, час, дата, а також зі скількома дітьми хоче займатися. Це може бути одна дитина, це може бути декілька людей», ― розповідає Оксана Олешко, керівник кампанії «Відповідальне місто», до якої входить проект «Соціальне репетиторство».
Переважно, репетитори займаються зі своїми учнями індивідуально. Так, двічі на тиждень студентка Олеся Гунько допомагає Маргариті підтягнути українську мову.
«В будь-якому разі це надзвичайно цікавий досвід як в професійному плані, так, мабуть, і в якомусь особистому, оскільки дійсно приємно знайти, що ти можеш допомогти іншим і зробити якусь важливу справу», ― каже Оксана.
Наразі головне для Маргарити ― скласти ЗНО та вступити на психологію. А потім хоче передавати здобуті знання іншим.
«Багато дітей, які не можуть мати платних репетиторів, розчаровуються, ― каже Маргарита. ― Я знаю, як мені важко і хотілось би теж комусь допомагати».