«Я нічого не зможу сама», «У мене сім’я та діти – не вистачить часу», «Усі такі круті, я до них не дотягую» – це лише частина страхів на шляху до професійної реалізації, які мені як психологу озвучують жінки.
Усі ці упередження не дозволяють жінкам реалізуватися в роботі, створити власний бізнес або навіть почати навчання новій професії. Стереотипи та міфи також зменшують впевненість у собі: жінка і справді починає думати, що не здатна на щось «серйозне». До цього додається соціальне очікування до жінок: від «мама повинна сидіти вдома і виховувати дітей» до стереотипів про те, що «жінка ніколи не досягне такого успіху, як чоловіки».
Бажання жінки реалізуватися, приносити користь та щось створювати – це нормальна потреба кожної людини, спосіб підтримати свою зрілість, дорослість, бути відповідальним.
Водночас для когось найбільше щастя – виховувати дітей і доглядати за домом. Обидва варіанти є нормою, якщо жінкам так комфортно. У психології є так зване «колесо балансу» – це перелік сфер, які мають бути присутні в житті, аби людина відчувала себе щасливою. Якщо одна сфера забирає на себе забагато часу та сил, то одразу страждає щось інше.
Проте коли жінка обирає піти на роботу – вона не робить вибір між сім’єю та реалізацією. Вона може бути й мамою, і професіоналом, якщо захоче. Головне – розподіляти пріоритети. Коли дитина зовсім маленька, то на виховання і догляд може піти більше сил та часу, ніж на роботу. Але з часом ці сфери знову можна буде балансувати.
Жінка, яка розвивається – є цікавою та наповненою, адже їй є чим ділитися з дітьми та чоловіком. Дитина також бере приклад з мами. Реалізована мама – це вклад у майбутнє дітей.
Як експертка проєкту «Крила», що підтримує жінок у працевлаштуванні, я вивчаю те, що говорять чоловіки та жінки про своє ставлення до професійної реалізації жінки. І в цих думках звучать типові страхи жінок та чоловіків.
1. «Чоловік боїться, що жінка отримає більше влади». Проте якщо подумати, звідки береться цей страх? Влади над ким і чим? Чи чоловік сприймає себе нижчим і таким, яким можна керувати? І що тоді відбувається у їх стосунках, якщо виникає такий острах?
2. «Жінки бояться, що коли вони почнуть працювати – стосунки з чоловіком погіршаться». Здорові стосунки навряд будуть псуватись через роботу будь-кого з партнерів.
3. «Жінка у роботі не може досягти дуже багато, адже на самореалізацію впливають емоції». У чоловіків теж є емоції й вони так само впливають на життя.
4. «Жінка йде на роботу, щоб конкурувати й витісняти чоловіків». Це міф, адже жінки можуть іти на роботу для того, щоб: заробляти гроші, самореалізовуватись, розвиватись, творити, спілкуватись та з інших причин. А професіонал буде цінним сам по собі й знайде своє місце.
5. «Жінка завжди програє чоловікам». Насправді є дослідження, що жінки більш відповідально ставляться до свого професійного рівня. Частіше отримують вищу освіту, більше вчаться впродовж усього життя, саморозвиваються і піклуються про свій професіоналізм більше, ніж чоловіки.
Усі ці страхи, упередження та міфи стосовно жінок у роботі з’явилися в Україні через культурно-історичні передумови. У суспільстві все ще переважає нерівний розподіл обов’язків: чоловік має досягати успіху, заробляти гроші, а на жінку лягає догляд за домом та виховання дітей. Досі існує стереотип, що жінка створена лише для народження дітей, а не для роботи.
Частина цих страхів та упереджень пов’язана зі стосунками у сім’ї. У гармонійних, здорових, дорослих стосунках, де панує повага та підтримка, страхів виникати не повинно. Людині навпаки цікавіше, коли його партнер самореалізується, чогось досягає, розвивається. Адже тоді їм є про що поговорити, обмінятися досвідом, розвиватись разом.
Що ж робити жінці, якщо чоловік не підтримує її в професійній реалізації?
По-перше, рішення про роботу – це рішення не чоловіка, а жінки. Жінкам варто це зрозуміти й пам’ятати, що вони у себе є. Говорячи «мені не дозволяє чоловік», жінка перекладає свою відповідальність на іншу людину. Ми не питаємо дозволу, а просто говоримо про свої бажання та потреби, про те, що важливо для нас.
Якщо ж реакція чоловіка настільки різка, що він забороняє жінці йти на роботу або ж починати свою справу – це вже насильство. У нас заведено вважати, що якщо у сім’ї хтось когось б’є – то це серйозно і погано. А якщо чоловік закриває жінку вдома і не пускає на роботу: то це їх сімейні справи, нічого такого.
Контроль, ігнорування потреб, приниження, знецінення, маніпуляція відчуттям вини та страху, провокація партнера – це теж насильство.
Якщо людина довго страждає від психологічного чи фізичного насильства, то емоційний стан часто заважає їй піти. Може здаватись, що це нормально, людина аргументує заборони тим, що «він же хоче мені найкращого» або, що «кохана людина не може радити мені щось погане». Але часто це не про любов і не про гармонійні стосунки. Тому важливо знайти підтримку ззовні, звернутись до спеціалістів, які зможуть допомогти та наважитись розірвати такі стосунки.
Нам не потрібно якось особливо говорити про роботу. Про ваші рішення і бажання слід розповідати як про чай. Ніхто не запитує у психолога «як сказати чоловіку, що я більше люблю чай, а не каву».
Саме запитання «як говорити про це з чоловіком» означає, що жінка наче мусить підлаштовуватись, зважати на настрій та самопочуття чоловіка, шукати слушний момент та правильні слова.
Про роботу ми говоримо, так само як і про інші потреби. Звісно, можна запитати думку, попросити поради. Не треба ставити перед фактом, що «ось завтра я йду на роботу, а ти розбирайся з дітьми». Але рішення все одно приймає жінка.
Дуже важливо в таких розмовах проговорити, як партнери будуть жити і працювати далі: як будуть розподіляти обов’язки по дому, скільки часу буде займати робота чоловіка, а скільки жінки, що буде із сімейним бюджетом тощо.
Щоби знайти себе в роботі, важливо ставати впевненішою у собі. Невпевненість у собі – це відсутність внутрішньої опори. Якщо опори немає, то людина завжди шукатиме підтримку у зовнішньому світі: в партнері, батьках, друзях чи родичах. Ці зовнішні опори нестійкі, в будь-який момент можуть провалитись.