До повномасштабної війни українська громада в Баварії – землі у південно-східній частині Німеччини з центром у Мюнхені – уже була однією з найчисельніших у країні. Станом на 2021 рік тут проживали понад 27 тисяч українців, а з початком російського вторгнення офіційно зареєструвались 150 тисяч біженців із України. Ще до 2022 року українці в Мюнхені організовували проукраїнські акції та мітингти з вимогою посилення санкцій проти Росії, і після вторгнення вони стали тільки масштабнішими.
Про проукраїнські акції, гуманітарну допомогу Україні та реакцію німців на війну ZAXID.NET поспілкувався із волонтерками та активістками української громади в Мюнхені Світланою Білан та Оленою Кисельовою.
Про перші дні війни
Українці в Мюнхені почали виходити на центральні площі міста з мітингами ще за кілька тижнів до повномасштабного вторгнення. Зокрема, на початку лютого активісти вийшли з протестом під будівлю баварського уряду з вимогою припинити торгівлю газом із Росією.
Світлана Білан розповідає, що українці в Мюнхені гуртувались переважно навколо церков. Її сімʼя, зокрема, відвідувала церкву Покрови Пресвятої Богородиці та святого Апостола Андрея Первозванного УГКЦ, де познайомилась із багатьма іншими українцями. Ще з частиною познайомилась на різних мітингах і акціях. Проте майже ніхто з української діаспори в Мюнхені в реальну війну з Росією не вірив.
«Для нас, як і для більшості українців, війна почалась неочікувано. Ми між собою багато говорити про напруженість ситуації, але вважали, що засередження техніки на кордонах – це залякування. Про початок війни ми дізнались із соцмереж, збираючись на роботу. Перші кілька днів я не можу пригадати, був страх, як і в багатьох інших людей. Німців дивувало, що ми не вірили у війну, у той час як іноземна розвідка про це попереджала», – пригадує перші дні війни Світлана Білан.
Олена Кисельова живе у передмісті Мюнхена з 2012 року й разом із чоловіком має спільний туристичний бізнес. Вона каже, що до війни не мала багато знайомих серед українців, навпаки – більшість оточення було з Німеччини. Олена також пригадує, що напруга перед війною була дуже відчутною.
«Десь за тиждень мені почали телефонувати друзі, питати, як я. Про початок війни мені повідомив тато, який на той час був у Сумах. Почалась паніка, сльози, відчуття невідомості. Потім я взяла себе в руки і за кілька днів вийшла на мітинг», – згадує Олена.
Про мітинги та російські провокації
Для організації вуличної акції у Німеччині потрібен спеціальний дозвіл від міської влади для «бронювання площі».
«Ми дуже хотіли вийти на мітинг чимшвидше, втім на час, який нам підходив, площа вже була занята. Нам пропонували середу, тобто майже через тиждень після початку воєнних дій. Ми вважали, що це пізно, бо думали, що на той час уже ніякої війни не буде», – розповідає Світлана Білан.
Зрештою 26 лютого понад 40 тисяч людей вийшли на найбільну площу Мюнхена Карлсплац із плакатами «Зупиніть Путіна», «За вільну Україну», «Ні війні», за відмову від російських енергоресурсів. Серед присутніх були поодинокі мітингарі з банерами «Я росіянин і мені соромно».
«Ми кілька разів ходили на мітинги, але зрозуміли, що треба робити щось більше. Тоді одна німецька подруга підказала, що всю допомогу Україні зносять в церкву УГКЦ в Мюнхені. На сайті церкви ми прочитали, які є запити, й дорогою туди заїхали в аптеку, щоб купити ліки. Там на місці я побачила зону, в якій збирали і сортували ліки, тому я вирішила залишитись і допомагати тут», – розповідає Олена Кисельова.
Світлана Білан пригадує, що спершу на акції проти війни виходили дуже багато людей, в тому числі переселенці, втім з часом їх кількість значно зменшилась – переселенці почали обживати свій побут й акценти дещо змістились.
Проте, крім українських акцій, в Мюнхені організовували і проросійські. Так, зокрема, до «Дня перемоги» 9 травня росіяни влаштували концерт із провокаціями. Тоді росіянка Юлія Прохорова, яка жила в Австрії та регулярно записувала й публікувала провокативні відео, голосно ввімкнула російську музику, танцювала і переслідувала українських дівчат. Згодом за цю та низку інших провокацій її таки депортували з Німеччини.
Про першу допомогу
Світлана Білан пригадує, що німці майже одразу зорієнтувались і з перших днів почали приносити до церкви різну гуманітарку. Священик їхньої церкви мусив просити прийти й допомогти з сортуванням гуманітарної допомоги, адже місцеві мешканці буквально стояли в черзі, аби пожертувати гроші, передати речі.
«Не було так, шо ми прокинулись і подумали, що потрібно організувати збір. Із перших днів люди щось приносили, і з цим потрібно було щось робити. Я не знаю, як вони знаходили українців. Ми прийшли у церкву десь на третій день, і я її не впізнала – всюди були якісь коробки, ми їх вантажили у вантажівки, кудись відправляли. Ми навіть не знали, хто організував ті вантажівки, куди вони їдуть, ми навіть ніякої статистики тоді не вели. Я тільки вручну вела облік грошей, які приносили, аби хоч щось фіксувати», – каже волонтерка.
У перші дні волонтери відправляли з території церкви по 3-5 вантажівок із гуманітаркою. Зараз же, кажуть активісти, таких показників немає і за місяць. Уже за кілька тижнів стало зрозуміло, що для збору допомоги потрібен значно більший склад, і волонтерам вдалось його знайти та за сприяння міської влади орендувати безкоштовно. Після цього всю допомогупочали звозити туди, а волонтери могли її ретельно відсортувати.
«Було й таке, що приносили незрозумілі речі, як от упаковки косметичного колагену. Я таке повертала назад, бо краще вже нічого не приносити, ніж непортріб. Були речі, потребу в яких я спершу не розуміла, як-от гігієнічні помади, але виявляється, вони дуже необхідні для військових», – зазначає Світлана Білан.
Місцеві німці допомагали не лише грошима і гуманітаркою. Прихожани релігійної організації Leiden Christi також приймали українців, які тікали від війни в Мюнхен, – допомагали з оформленням документів та пошуком житла. Багато німців селили біженців просто в себе вдома. Світлана також ходила до організації, аби допомагати з перекладом документів з української на німецьку мову.
Про створення організації
Аби акумулювати допомогу й офіційно приймати пожертви, волонтери зареєстрували як неприбуткову благодійну організацію München Hilft Ukraine («Мюнхен допомагає Україні»). Це дало змогу закупляти техніку, автомобілі, медпрепарати. За німецьким законодавством організація не може купувати товари військового призначення, тому зосередилась саме на медицині.
«Ми навіть передавали ліки в Україну літаком. Їх доставляли до Польщі, звідки забирали українські фонди, з якими ми співпрацюємо», – каже Світлана Білан.
Йдеться про ініціативу Ukraine Air Rescue – обʼєднання пілотів-добровольців, які доставляли українських біженців літаком у ФРН, а звідти до польського кордону перевозили зібрану в Німеччині гуманітарну допомогу.
Фото надала Олена Кисельова
Олена Кисельова майже весь вільний час присвятила роботі на складі. Для цього їй довелось переформатувати свою роботу в бізнесі й зайнятися казначейством організації. Вона розповідає, що зараз організація працює як за окремими проектами, так і за індивідуальними запитами. Деякі речі закупляють безпосередньо в Україні, як-от продуктові пакети.
«Спершу наш склад нагадував мурашник, де всі щось робили, зараз же люди почали втрачати ентузіазм, тож фактично нас залишилось семеро, хто є в правлінні спілки, а решта долучаються за бажанням. Німці також, коли дивляться новини про наші корупційні скандали, питають, а де гарантії, що наші гроші підуть за призначенням. Але загалом нам довіряють, є люди, які регулярно донатять або на окремі проекти, або просто в організацію», – підсумувала Олена Кисельова.
Загалом від початку повномасштабного вторгнення Німеччина прийняла більше мільйона біженців із України. З них 139 тисяч згодом повернулися додому. Наразі українці стали другою за чисельністю групою іноземців у ФРН. Крім цього, Німеччина надає одні з найвигідніших умов для перебування українців. Нещодавно ФРН продовжила тимчасовий захист для українських біженців до весни 2025 року.