У Львівському Парку культури влаштували справжнє свято для любителів роверів. Умільці змагалися у велотріалі, кантрі-кросі та швидкісному спускові.
Велотрюкачі легких шляхів не шукають. Їм смугу перешкод подавай. Тернополянин Павло розповідає: майже усі тріалісти — самоуки. Адже спеціальних секцій в Україні обмаль. Тож вчитись доводиться завдяки онлайн-урокам. На чемпіонаті України кожен обирає перепони, що йому по зубах: від аматорських до класу «еліт».
«На трасу дається 2 хвилини і 5 штрафних очок. Тобто, в кожного учасника є лище 5 спроб,коли він може виставити ногу. Загалом ідеальний прохід траси — це коли учасник жодного разу не ставить ногу», — каже учасник змагань із велотріалу Павло Тхорик.
Стрічки — це умовні ворота, за які спортсмени не повинні заступати. Дехто з учасників імпровізує з новими трасами.
«Треба було ставити ногу подалі,тоді би я заніс велосипед подалі. І я би зміг пройти цю перешкоду.А так я поставив на початку,бо мене понесло. Але це все недостаток техніки», — розповідає учасник змагань із велотріалу Данило Головащук.
Для велотріаліста вміти падати - не менш важливо, ніж правильно долати дистанцію. Та без кількох синців цього мистецтва не осягнути. Стрімкий спуск відпрацьовують даунхілісти. Готуються до турніру серед львівських екстремалів. Півкілометрова траса приготувала штучні дерев’яні завади.
«Щоби просто пройти трасу, треба кататися рік-півтора. А так щоб швидко, років два-три — це перехід на більш професійний рівень. Цей спорт дає мені заряд адреналіну і енергії, я займаюсь ним три роки.І чесно кажучи, задоволений. Але травмованість дуже висока», — каже учасник змагань із даунхілу Тарас Петлякевич.