Депортація в обличчях та історіях. У Перемишлі відзначили 70-ті роковини операції «Вісла». Тоді близько 150 тисяч людей були змушені покинути рідні села та вирушити на північ та захід Польщі.
Над Сяном цьогоріч зібралися польські українці, які через операцію «Вісла» змушені були покинути рідні домівки. На підтвердження спогадів люди принесли речі, які брали з собою під час депортації.
«Окрім предметів щоденного вжитку, люди забирали речі, які відображали їхню ідентичність. Це народні строї, якісь важливі предмети, які мали віддавна, аби зберегти пам'ять про ці місця, з яких вони були виселені», – каже співорганізатор акції «Збірний пункт» Анна Домбровська.
Пані Надія Гнап-Сцібівовк – дитина операції «Вісла», адже народилася у потязі саме під час депортації. Вона принесла столярні інструменти свого діда. Саме це ремесло дозволило йому змінити думку сусідів-поляків, які тоді зустріли його вороже.
«Ми з мамою залишились в Ольштині в лікарні, а дідусь із бабусею поїхали до села на Мазурах, а там озера. Поляки повставали на березі і почали кричати, що «бандеровців» потрібно везти одразу в озеро. А через кілька років той, що найбільше кричав мав проблеми з міліцією і ховався в діда в підвалі, – розповіла пані Надія. – А так як дід був столяром, то сусіди-поляки часто до нього приходили. Кому воза потрібно було відремонтувати, кому бочку».
Зі слів дослідників, розділяючи родини, поляки намагалися вирішити українське питання.
«Питання різнорідності не толерувалося. Воно повинно було знятися шляхом крайньої необхідності фізичного виселення людей, розсіяння їх на широкій території з метою їх денаціоналізації, полонізації і асиміляції», – пояснив історик Тарас Радь.
Загалом пам’ятні заходи минули без інцидентів. Поліція слідкувала, аби не було провокацій. Польська влада перепон не створювала, хоча і не надто підтримала акцію.