Із 14 березня в обраних кінотеатрах можна подивитися мелодраму «І все ж Лоранс» (2012). Стрічка вийшла напередодні ювілею її режисера Ксав’є Долана, який 20 березня відзначатиме 35-річчя.
Ксав'є Долан – унікум. Він зняв свій перший повнометражний фільм у 20 років і відразу змусив заговорити про себе. Вже перший його фільм «Я вбив свою матір» отримав приз Каннського фестивалю та був висунутий Канадою на здобуття «Оскара».
Тепер вундеркінд виріс. Вісім фільмів, призи Каннського та інших фестивалів. Цього року Долан очолить журі програми «Особливого погляду» у Каннах.
Світова прем’єра картини «І все ж Лоранс» відбулась також у Каннах, і саме в «Особливому погляді», де отримала Queer Palm та приз за найкращу жіночу роль.
Головний герой Лоранс – учитель старшої школи та письменник, який шалено закоханий у свою дівчину Фред. Їхнє радісне життя перевертається з ніг на голову, коли Лоранс зізнається про свою транссексуальність й намір жити як жінка. Фред обіцяє підтримувати партнера під час його переходу, але новий спосіб життя пари суперечить поглядам друзів, родини та суспільства в цілому.
З нагоди виходу у повторний прокат його третього фільму «І все ж Лоран» нагадаємо уривки з його розмов з журналістами у Каннах.
***
«Я можу дивитися “Титанік” незліченну кількість разів. Я знаю цей фільм напам'ять. Для мене це навіть не фільм – це словник, керівництво по життю. Мені також дуже подобається картина “До побачення, діти” Клода Соте, “Крижане серце”».
***
«Я не орієнтуюся на авторитети. За винятком мого першого фільму. Мені захотілося віддати належне Вонгу Карваю. Фільм був знятий у трохи наївній, майже плагіаторській манері. Але це був єдиний раз. Ніколи згодом я більше не робив нічого подібного, так як у мене не було часу дивитися фільми і наганяти втрачене. Період мого життя, коли я мав можливість дивитися фільми, був дуже коротким».
***
«Мої справжні джерела натхнення – це фотоальбоми, картини, вірші... Інші види мистецтв надихають мене більше, ніж кіно. Кіно вплаває безпосередньо, тоді як фотографія, скульптура, література і поезія надихають мене. Натхнення – це як шепіт, як секрет, який шепочуть на вухо один одному в оточенні величезного натовпу. Коли цей секрет досягає вух останньої людини, він абсолютно спотворений. Ось це і є, на мій погляд, натхнення. Це як дивитися на фотографію, яка скеровує твою уяву зовсім в інший бік».
***
«Я не вмію знімати на замовлення. Я не ставлю собі умови випускати по фільму на рік. І до речі, так було не завжди. Після картини «Уявне кохання», я півтора року знімав “І все ж Лоранс”. Я чекаю. Моє основне заняття в житті – знімати фільми. Це моя пристрасть. Я хотів було повернутися до навчання, але треба було займатися розкручуванням фільму “Матуся”. Я хотів навчитися цьому. У мене немає спеціальної освіти, я самоук. Я хотів би розширити свої пізнання в культурі. У мене в житті не буває моментів, коли я б не знімав фільм або не замислювався над фільмом. Для мене це завжди було природним, навіть якщо раніше я не віддавав собі уцьому звіту».
***
«Коли я пишу сценарій, я завжди думаю про когось. Ще краще, коли ти особисто знаєш людину і можеш написати роль спеціально для неї. Коли я говорю “спеціально”, я маю на увазі роль, абсолютно протилежну натурі цієї людини, образ, який повинен вивести її зі звичної зони комфорту. Це виклик і для режисера, і для актора».
***
«Я свідомо оціню фільм серцем. Важливі не мій стиль, мої рефлекси, мої прагнення, мої бажання, а персонажа, історії, фільму. У цьому полягає інтелектуальна робота над фільмом на знімальному майданчику. У цьому процесі є математична, раціональна складова. Фільм готують, його обмірковують. Але крім цього, на знімальному майданчику завжди настає момент, коли треба діяти інстинктивно. Це і є коефіцієнт мистецтва, мала частина справжньої творчості. Ще Марсель Дюшан написав про це у своєму маніфесті. Мистецтво – це незначний відсоток того, що художник робить несвідомо. Поки є хоч трохи цієї непередбачуваності, спонтанності – буде і мистецтво, буде кінематограф».