З 10 січня у прокат вийшов документальний фільм Віталія Манського «Час підльоту». Світова прем’єра картини відбулась на минулорічному Берлінському міжнародному кінофестивалі. А українська – у Львові. Це виглядало логічним, адже тригодинна документальна стрічка розповідає про те, як живе Львів під час повномасштабного вторгнення.
Більшу частину великого хронометражу займають сцени похорон. Більшість з них ми бачимо ніби очима військового оркестру, що супроводжує церемонію. Міняються пори року, а нескінченний похорон триває.
Манський знімав фільм півтора року. Він створений у копродукції Латвії, Чехії та України. Його назва відсилає до періоду, за який ракета досягає своєї мети.
Автор наголошує, що навіть далеко від фронту, українці не захищені від атак, смерті, руйнувань та соціальних наслідків затяжної війни.
Львів, рідне місто режисера, прагне зберегти нормальне життя попри щоденні втрати. Весняне пожвавлення в історичному центрі міста, екскурсії, шкільні заняття та шум кафе постійно перериваються траурними дзвонами та хвилинами мовчання. Протягом року фільм супроводжує музикантів військового оркестру, ветеранів та цивільних осіб, показуючи їхнє повсякденне життя, сповнене мужності перед безжальною реальністю. Через рік війни нові рекрути вирушають на службу, замикаючи коло і підкреслюючи, що мир це лише час до наступного удару», – йдеться в описі картини.
Українське кіно потребує нашої уваги! Онлайн-кінотеатр SWEET.TV пропонує вітчизняні шедеври на будь-який смак. Тут кожен може обрати щось до душі: художні чи документальні фільми, свіженькі серіали або мультфільми для всієї родини. На SWEET.TV є величезна бібліотека відомих українських кінострічок.
Манський не супроводжує відеоряд жодними коментарями чи титрами. Тому мало хто з тих, хто не живе у Львові зможе впізнати відомих у місті осіб, зокрема мера Андрія Садового, якого ми можемо побачити і на церемоніях прощання, і під час вручення нагород родинам загиблих. До речі, це одна із найемоційніших сцен у фільмі ще й тому, що дати загибелі воїнів нагадують, що війна триває не з 2022 року.
Режисер вставляє у картину випадкові розмови героїв, їх реакції чи рефлексії. Важко сказати, які висновки можуть зробити з таких випадкових та інформативних цитат іноземці, проте емоційно картина точна. І згодом може стати цінною фіксацією нашого часу.
Автор говорить, що побудував історію таким чином, що глядач може подивитись навіть будь-які двадцять хвилин картини, щоб відчути атмосферу, яка панує у місті. Фільм про втрати, парадокси та надію. Недарма керівник оркестру говорить: «Ми колись знову будемо гратине лише на похованнях»,