У прокат вийшов фільм Коралі Фаржа «Субстанція». Його світова прем’єра відбулась на цьогорічному фестивалі. Там його відразу після показу назвали сенсацією та пророкували головну нагороду. Утім фестивальне журі обмежилось призом за сценарій.
Зірка, що старіє, Елізабет Спаркл (за цю роль Демі Мур може отримати чимало нагород) втрачає власне популярне шоу на телебаченні. Її колишні боси оголошують кастинг, на якій запрошують жінок до 30-ти років.
Вона застосовує таємну революційну технологію: вводить собі речовину, що створює копію, молодшу, гарнішу та вродливішу. Проте є нюанси: молодою можна бути лише тиждень, потім на тиждень треба зробити паузу. А головне – потрібно не забувати: ці дві особи – одна людина, щоб не відбувалось. І як тільки Елізабет (а точніше її молода копія Сью ( Маргарет Кволлі)) порушила правила, з тілом Елізабет починають відбуватись страшні речі.
І от тоді екран заливають моря крові та ненависті, страшні зміни, а головне – старість, яка для героїні є найбільшим покаранням.
Саме про старіння та пов’язані із ним таємні страхи та реальні проблеми говорить Коралі Фаржа попри ефектні тілесні трансформації та фантастичний сюжет. Що несе культ молодості та сексуальності, запитує режисерка та сама відповідає на ці запитання, вплітаючи у розповідь чимало трагічного, а ще більше комічного та абсурдного.
Демі Мур – смілива жінка. Вона дозволяє глядачеві роздивитись кожну свою зморшку, кожен недолік тіла. А Коралі Фаржа у формі трилера, який у деяких епізодах перетворюється на чорну комедію, розмірковує на тему чому жінці не можна старіти, чому ідеальна героїня Демі Мур втрачає кар’єру, натоміть її молодий клон досягає успіху. Чому при цьому герой Деніса Квайда, огидний та дурнуватий, продовжує залишатись на плаву попри вік та, скажімо, погані звички.
Тут багато стереотипів, які у певний момент починають дратувати. Проте у фіналі режисерка так перевертає свою розповідь, що усі деталі встають на свої місця, пазл складається у дивний, неприродній, смішний, брутальний та дещо огидний спосіб.
Мимоволі проситься порівняння з «Титаном» Жюлі Дюкорно, що отримав «Золоту пальмову гілку». Проте там де у Дюкорно – штучність та поверхневість, у Фаржа – глибина та додаткові сенси.
Фільм, що поєднує абсолютний треш, сатиру, гарну картинку та добру акторську гру, без сумніву, є якщо не сенсацією, то помітною подією та вартує на те, щоб подивитись його на великому екрані.