У прокат вийшов фільм «Пристрасть Додена Буфана» (La passion de Dodin Bouffant). В українському прокаті картина виходить як «Смак пристрасті», а ще в деяких країнах як «Пот-а-фе».
Пот-а-фе – назва французької страви, щось на зразок рагу. І це лише одна з великої кількості смаколиків, які гурман, бонвіван та чудовий кулінар Доден Буфан та його куховарка Ежені готують на екрані.
Ця франко-бельгійська картина отримала приз за режисуру у Каннах (режисер Чан Ань Гунг) та була представником Франції у потраплянні в оскарівську номінацію «найкращий міжнародний фільм» (не потрапила, на жаль). Головні ролі виконали Бенуа Мажимель («Піаністка», «Після тебе») та Жульєт Бінош («Шоколад», «Англійський пацієнт», «Три кольори: Синій»).
1885 рік. Кухарка Єжені останні 20 років працювала на відомого кулінара Додена Буфана. З часом гастрономічна практика та взаємне захоплення перетворилися на романтичні стосунки. Особливий зв’язок породжує вишукані страви, які вражають навіть найбільших поціновувачів французької кухні.
Це фільм можна вважати одним із найкращих фільмів року, що минув. Це вишукане та стильне видовище з чудовими акторськими роботами. Хімія між героями підсилюється і хімією між акторами, які свого часу були разом і мають спільну дитину.
Чан Ань Гунг – в’єтнамець, що приїхав до Франції коли йому було 12 років. Він екранізував роман швейцарця Марселя Руффа «Пристрасний епікурей: життя та пристрасті Додена Буфана, гурмана». Книга була написана рівно Прототипом Буфана був гастроном Антельм Брілла-Саварена. Чан Ань Гунг поєднує різні культури, різні оптики. Його погляд на французьке art de vivre (мистецтво жити) дещо відсторонений та холоднуватий. Утім це не заважає йому, а з його допомогою, глядачам милуватись красою того, що відбувається у кадрі.
Герої готують, смакують, кохаються, відкриваючи вишукані смак та таємні інгредієнти не лише страв, але і стосунків та вміння смакувати життя.
Проте це не «кулінарне» кіно, не мелодрама та не історична розвідка. Це реконструкція раю, який от-от доведеться залишити. Проте завжди залишається надія.
А ще це надзвичайно гарне кіно, перегляд якого схожий на похід на виставку імпресіоністів.
Якщо скласти то все до купи, то маємо кіно, яке поєдную вишукану та наповнену «картинку», бездоганно точну режисуру та прекрасні акторські роботи усіх без винятку. Його варто подивитись на великому екрані, щоб повною мірою посмакувати усі його вишукані інгредієнти.