– Кілька разів були у Швейцарії, там їздили глибинкою із напівсамодіяльним хором. Це сільський хор, що складається з вчителів, лікарів, фермерів, які працюють із професійним диригентом.
Класику вважають музикою для обраних. Львівські музиканти кажуть, що тих, хто любить класичну музику, в нашому місті небагато - заповненими зали бувають не так уже й часто. Хоча водночас відзначають, що ситуація краща, ніж ще десять років тому.
Тоді класична музика, як і країна загалом, перебувала у повному занепаді. Зараз, не в останню чергу завдяки різноманітних фестивалям, до філармонії потягнулося не лише старше покоління, а й молодь. Однак попри збільшення чисельності слухачів, у фінансовому плані музикантам оркестрів Львова живеться не набагато краще, тому вони із задоволенням вирушають на гастролі за кордон, використовуючи для цього кожну можливість. Погоджуються виступати навіть із сільськими хорами у невеличких містечках Європи. А от українські «глибинки» можливості долучитися до високого мистецтва позбавлені. Причина банальна - відсутність коштів на приїзд музикантів.
Про це та чимало іншого з життя «класичних музикантів» Львова в інтерв'ю ZAXID.NET розповів художній керівник та концертмейстер камерного оркестру «Віртуози Львова» Володимир Дуда.
- Наскільки цікавою для людей, на ваш погляд, сьогодні є класична музика, якщо порівнювати, наприклад, із радянськими часами, періодом початку незалежності України?
- Я працюю у цій сфері уже майже сорок років. І хочу сказати, що за останні роки більше зріс інтерес до сучасної музики. А от концерти класичної музики завжди відвідувала і відвідує певна кількість і певне коло людей. На жаль, не завжди це молоді люди, зрештою, як у цілому світі. А відколи у нас почалися фестивалі сучасної музики, як-от «Контрасти», що проходять восени, «Віртуози», то зацікавлення почало зростати. Навіть на класичну музику почало приходити багато молоді, і це тішить. До речі, це цікавий факт, бо був період, коли здавалося, що усе це нікому не потрібно, що воно занепадає. А оскільки оплачується наша спеціальність дуже низько, як за радянських часів, так і зараз, тому дуже важко втримати добрих музикантів.
- Коли відчуття, що класична музика в Україні занепадає, було найбільш гострим, і чи багато львівських музикантів у той час поїхали працювати за кордон чи пішли з музики взагалі?
- Це було у період закінчення радянської влади і становлення незалежності. Я, щоправда, у цей період працював за кордоном, але багато начувся про це від колег. У країні взагалі було важко, занепад був у всьому, і в мистецтві також. Але як би там не було, правдиві музиканти з музики не відходять ніколи, це на все життя. Якщо ти полюбив музику і маєш що сказати, то це кинути неможливо. Але багато талановитих людей виїхало на Захід, і ще до сьогодні виїжджають, оскільки різниця в оплаті тут і там дуже велика. Особливо охоче їдуть молоді, яких тут нічого ще не тримає. Вони закінчують консерваторію, відчувають у собі потенціал, шукають, де можуть дістати кращу плату за свою працю. Я свого часу сам поїхав працювати до Гданська, мені це було цікаво, адже я майже тридцять років працював у симфонічному оркестрі і завжди мріяв про камерний. У 1975 році навіть був ініціатором створення камерного оркестру на базі симфонічного. Чотири роки пропрацював у Польщі з великим задоволенням, оскільки було багато поїздок, зустрічей з цікавими людьми. Хоча мушу сказати, що у Львові, як і в цілому Радянському Союзі, існувала система «Держконцерт», «Укрконцерт», і тоді до Львова приїжджало багато видатних диригентів, солістів, музикантів. Суми їх гонорарів ще не були такими, як зараз, випускники консерваторії мали майже такі ж ставки, як Ойстрах чи Ріхтер. І хоча останнім платили великі гроші на Заході, це все забирала держава. А їм платили лише цю дозволену ставку, хай вона було подвоєна чи потроєна за звання, заслуги, але все одно це не до порівняння з тим, що музиканти такого рівня отримують зараз. І, зрештою, усі мали виконати план - щоб їхати на Захід, вони мусили відбути концерти у всіх глибинках. А глибинка - це десь в Сибіру чи тут - у Західній Україні. Ніхто ж не сприймав Львів як Європу. Тому у ті часи я неодноразово грав в оркестрі з Ойстрахом, Ріхтером, приїжджав сюди і Коган, маса знаменитих диригентів. Так що було щось добре і в ті часи.
- Можливість слухати і виступати на одній сцені з такими знаменитими музикантами багато дала вам особисто, львівським музикантам загалом? І чи зараз від того, що такої можливості немає, у професійному рівні наших виконавців щось втрачається?
- Так, це дуже багато дало. А от чи щось втрачається тепер - важко сказати... Я б сказав, що ні, за рахунок того, що інформація стала більш доступною. Тоді ми не мали змоги отримати записи, знали наших солістів, але мало знали, які є знаменитості у світі. Тепер можна чи з Інтернету про це довідатись, чи в крамниці купити будь-який запис будь-якого диригента. Так що завдяки сучасним технологіям у плані інформативної частини зараз можна осягнути навіть більше. Але великим плюсом гастролей іменитих музикантів сюди було те, що усе відбувалося наочно. Приїжджав метр: диригент чи соліст і ти з ним спілкувався, слухав, що він говорить, як він провадить репетиції. Це була серйозна школа життя, з цим хіба що кілька закінчених консерваторій можна порівняти.
- Зараз українські оркестри дуже мало гастролюють Україною, навіть великими містами, не кажучи вже про так звані глибинки. Чому так і чи є тут перспектива щось змінити?
- Можу сказати вам на прикладі нашого оркестру. Будь-яка поїздка впирається у видатки. Адже це дорога, готель, гонорари... А касою, вирученою з концерту, можна покрити максимум третину-четвертину цих видатків. Тобто, це собі може дозволити такий знаменитий оркестр, як «Віртуози Москви» Співакова чи оркестр Башмета. І то, попри те, що квиток на їх виступи може коштувати 50-100 доларів і вони такими цінами покривають свої видатки, ще мають спонсорів. А ми взагалі обов'язково мусимо шукати людей, які б нас підтримали. А зараз їх знайти важко. Раніше допомагали місцеві філії банків, а тепер їм столичні офіси не дають можливості вільно розпоряджатися коштами. А крім того, в країні нема закону про меценатство, що існує у всьому світі.
Та й взагалі, якщо говорити про світову практику, то уже практично ніде нема державних оркестрів, бо це дуже дорого, тому вони існують тільки на меценатські гроші. Людина спонсорує оркестр і їй це вигідно, оскільки такого мецената частково звільняють від податків. От я уже сьомий рік працюю у міжнародному оркестрі в Стамбулі. Він існує лише за рахунок однієї людини, однієї з найбагатших у Туреччині. Цей чоловік займається нафтою, її розробкою, переробкою і продажем та банківською діяльністю. Він страшенно любить музику і фінансує проекти цього міжнародного оркестру. Чотири рази в рік з'їжджаються з Чорноморського регіону музиканти, з України нас там четверо: троє скрипалів і віолончеліст. Є виконавці з Росії, Грузії, Болгарії, Румунії, Молдови і решти країн, які межують з Чорним морем. І все це існує за спонсорські гроші. Людина вкладає у це свої кошти, їздить усюди з тим оркестром: ми були в Японії, Англії, Бельгії, він сам виходить на сцену, робить вступ до концерту, розповідає, що цим зближує народи. І це все надзвичайно цікаво. А не було б такого мецената, не було б такого прекрасного проекту. А в нас це немислимо. Коли нам допомагали спонсори, ми трохи їздили Україною, і я пригадую, з яким захопленням нас приймали не те, що у глибинці, а навіть в Івано-Франківську, Тернополі, на Закарпатті. А колись це входило в наш обов'язок як оркестру, ми щороку раз-два на рік були у цих містах, виїжджали на Схід України. А зараз цього нема, оскільки філармонія собі цього дозволити не може. Ми касою не повертаємо цих грошей, тому не можемо нікуди їхати.
- А на Захід можете гастролювати, оскільки там публіка може дозволити собі відповідно заплатити за ваш виступ...
- Так, там собі люди можуть дозволити за це заплатити. А от спонсори рідко погоджуються везти оркестр за кордон, хіба що знані у світі колективи, а ми такими не є. Тому усі закордонні гастролі існують завдяки касовим зборам і там це цілком можливо. Бо там ціни вирівняні, чи приїжджає якесь «світило», чи менш відомий колектив, усе має свою вартість. І люди там ходять на концерти із захопленням, там завжди повні зали. І тому там можливо оплатити з продажу квитків дорогу, готелі, скромні гонорари нам. А їм вигідно запрошувати наші колективи, бо ми коштуємо менше, аніж імениті західні колективи, які не люблять їздити на гастролі, бо мають достатньо велику зарплату, щоб не шукати гастролей. А ми, відверто кажучи, шукаємо гастролей на Захід. Бо це вигідніше у фінансовому плані, ніж працювати тут і отримувати свою зарплату.
- А де виступаєте здебільшого за кордоном? Йдеться про великі зали, чи українські оркестри переважно запрошують у невеликі містечка, кули західні музиканти нечасто приїздять?
- По-різному буває. Граємо і у великих містах, і в маленьких... Усе залежить від конкретного проекту. Кілька разів уже були у Швейцарії, там їздили здебільшого глибинкою із напівсамодіяльним хором. Це сільський хор, що складається з вчителів, лікарів, фермерів, які працюють із професійним диригентом, мають різний репертуар. Якось ми вийшли на контакт із диригентом одного з таких хорів і в результаті уже два чи три хори нас запрошували виступити з ними. І от ми по тих глибинках даємо концерти і там повні зали, хоча навіть спеціалізованих залів там немає, доводилося виступати у спортивних комплексах, храмах...
- Як самі музиканти сприймають такі гастролі? Для вас, насамперед, йдеться про можливість заробити гроші?
- Музиканти тішаться, що є гастролі, бо це свіжа кров, адже тут рутина затягає, ми уже концерти відбуваємо як норму, як повинність, хоча стараємося щоразу інший репертуар виконувати, але все одно це рутина. А якщо виїжджаємо на гастролі, це вже інша публіка, настрої, атмосфера, і це цікаво. А по-друге, справді є додатковий заробіток.
- У Львівській філармонії свого часу був серйозний конфлікт між музикантами симфонічного оркестру саме через те, що одні їздили на гастролі, а інші - ні. Вам в оркестрі вдається уникати таких ситуацій?
- Так, було таке. Зараз усе це вирішилося, бо новий диригент поставив питання руба, що не дозволяє їздити тільки частині музикантів: або всі їдуть, або ніхто. І це правильно, бо встановлено справедливість. А те, що хтось їхав, а хтось ні, породжувало антагонізм у колективі. Зараз цей оркестр перебуває на непоганому рівні, оскільки отримав звання академічного, а там уже інше фінансування. Наш оркестр цього року, до речі, теж отримав звання академічного, зараз «вибиваємо» це фінансування, бо управління культури ніяк не може пересилити себе і зрозуміти, що музиканти - теж люди, які повинні заробляти на себе і свої родини. Там є певні люди, які противляться цьому, але ми не звертаємо уваги і робимо свою справу. А щодо конфлікту, то у нас ніколи такого не було, ми колектив невеликий, 20-25 осіб, ми завжди їздимо разом, тому конфліктів і різних незрозумілих ситуацій з цього приводу у нас немає. У нас атмосфера більш тепла, творча, немає заздрощів одного до іншого.
- Останнім часом дедалі більше говорять про те, що для музикантів потрібно запроваджувати не ставки, а контрактну форму праці на певний проміжок часу, оскільки це мобілізує їх і змушує плідніше працювати. Як ви ставитесь до цієї системи?
- В принципі, позитивно. Але це повинно стосуватись індивідуальних музикантів: диригента, соліста. Тоді в цьому є резон. Що стосується оркестрантів, то тут я не знаю чи доцільно. У світі зазвичай для таких немає системи контракту. Є випробувальний термін, і якщо людина себе добре зарекомендувала, попрацювала кілька років, то у багатьох країнах вона отримує пожиттєвий контракт. Тому що в оркестрі дуже важливою є зіграність, щоб це був єдиний організм.
- Що ви можете сказати про сучасну львівську музичну школу? Наскільки вона є сильною і конкурентноздатною?
- Львівська школа є дуже сильною, особливо струнна. Скрипкова, віолончельна, альтова школа Львова завжди високо цінувалася, подивіться скільки славних вихідців зі Львова відомі зараз у світі. І ця планка підтримується. Бо я знаю, наприклад, у Москві, де раніше була дуже висока планка, тепер ситуація є гіршою, бо багато відомих професорів-викладачів працюють за контрактами за кордоном. Тому рівень там впав, хоча автоматично він підтримуватиметься ще багато років. А у Львові усе більш стабільно, хоча не на такому високому рівні. На жаль, з «духовиками» не так добре, на моє особисте враження, вони дещо слабші. У нас немає доброї школи, особливо мідних інструментів. Я коли на Заході почув як легко можна грати на валторні, здивувався, бо тут побутує думка, що це дуже складний інструмент і тому на ньому не можна грати без помилок. А виявляється, на валторні можна грати так само легко, як на скрипці, тільки треба мати відповідну школу.
- Ваш колектив записав багато дисків, наскільки успішними вони є тут і чи продаються за кордоном?
- Їх можна знайти і за кордоном, але, як правило, ми не випускаємо комерційних альбомів, оскільки вони, знову ж таки, виходять зазвичай із спонсорською допомогою, бо це коштовне задоволення. І тому замовник є й господарем цих альбомів. Ми ж мамо лише певну кількість дисків, щоб дарувати близьким. Комерційним був лише один чи два альбоми, решта просто так, для подарунків.
- А в Україні взагалі є комерційно успішні диски класичної музики?
- Мені важко сказати. Може, у Києві так, але у Львові усі видають диски з допомогою меценатів, спонсорів, і якщо продають, то по-піратськи, десь на виступах.
- Зараз деякі оркестри успішно співпрацюють з естрадними виконавцями. У вас також є досвід роботи з «Плачем Єремії», де, до речі, грає ваш син. Чи не плануєте ще подібні спільні проекти з цією чи іншими групами?
- З Тарасом Чубаєм і «Плачем Єремії» у нас було кілька спільних виступів. Кілька років тому був гарний проект у Києві, кілька разів такі концерти були у Львові в Опері. А цього року ми брали участь у проекті «Наше Різдво». Окрім «Плачу Єремії», працювали ще з групою «Дивні».
- Наскільки для вас, як «класичного музиканта», є цікавими такі проекти?
- Дуже цікаві. У нас в оркестрі працює здебільшого молодь, це люди, яким в 26-30 років, і їм це дуже цікаво, тим більше, що усе це пов'язано зі спеціальним озвученням, кожен інструмент має свій мікрофон і це більша відповідальність. І мені, зрештою, це також подобається. Я завжди любив і люблю досі «Beatles», «Roling Stones», свого часу зробив багато оркестровок на їхні твори. Так що ми завжди до цього йшли і я тішуся, що є така можливість виступити з Чубаєм, з моїм сином.
- А з ким ще з естрадних виконавців ви б хотіли попрацювати разом?
- Думаю, з Чубаєм це була не остання творча зустріч. А взагалі ми завжди готові до пропозицій. Знаю, що подібні проекти практикує Славко Вакарчук. Мені подобається те, що він робить, це гарний рівень, але він уже має музикантів, з якими працює. Свого часу цікавило мене те, що робив Кузьма. Наша Руслана також має добрі проекти.
Довідка ZAXID.NET
Камерний оркестр «Віртуози Львова» створений із кращих львівських музикантів у 1994 р. З того часу «Віртуози» не раз успішно виступали в Данії, Німеччині, Швейцарії, Італії, Ватикані, Словаччині, Польщі.
Оркестр складається з 16-40 осіб (у залежності від програми), а репертуар його включає твори композиторів різних епох і стилів - від Баха і Кореллі до сучасної української та західноєвропейської музики.
Оркестр часто виступає з солістами (співаками, інструменталістами) та диригентами з Польщі, Австрії, Великої Британії, США, Німеччини, Литви, Швейцарії.
«Віртуози Львова» є ініціатором та учасником низки мистецьких проектів, у т.ч. «Таланти III тисячоліття», «Музика для всіх». Оркестр здійснив записи низки аудіо-альбомів та CD.
Засновник і диригент оркестру - Сергій Бурко, художній керівник - Володимир Дуда, музичним консультантом є професор Юрій Луців.