Європа по-різному реагує на російську загрозу й інші глобальні виклики. Частина політиків Старого світу докладає зусиль для відродження військово-промислового комплексу і зміцнення обороноздатності континенту. Проте залишилися й ті, хто живе у світі рожевих поні. Серед них новообрана президентка Ірландії Кетрін Конноллі.
Так склалося, що в Україні основну увагу акцентують на деструктивній діяльності політичних сил, які відомі своєю проросійською позицією і мають зв'язки з Кремлем. Переважно ці партії належить до право- чи ліворадикального політичного спектру. Або ж мають змішану, часто популістську риторику. Їхні лідери не соромляться публічно демонструвати своє бажання дружити з Росією. Агітують за скасування санкцій проти РФ, відродження економічних зв'язків. Скептично і негативно висловлюються щодо будь-якої підтримки України. Не бачать нашу державу в НАТО чи ЄС. Та в цілому допускають право Москви на анексію українських територій і встановлення сфери впливу у Європі.
Проте у Старому світі є й інші політичні діячі, які, на перший погляд, нібито прямо не підтримують Кремль. І навіть на словах можуть засуджувати російську агресію. Але своєю позицією свідомо чи несвідомо неабияк сприяють ворожим до Заходу силам. Ці політики можуть належати до різного політичного спектру (хоча часто є лівими), представляти різні країни, часто бути опозицією, але іноді – входити до складу правлячої коаліції чи обіймати важливі посади. Проте всіх їх об'єднує ідеологічна короткозорість і нездатність бачити об’єктивну реальність за межами свого світогляду.
Кетрін Коннелі – типовий приклад такої популяції європейських політичних діячів. Ірландська ліва політикиня 24 жовтня перемогла на президентських виборах в Ірландії, здобувши понад 60% голосів. Вона відома як захисниця ірландської нейтральності, послідовний критик НАТО та ЄС у контексті мілітаризації. У її поглядах виразно простежується антипатія до Заходу, яка поєднується з пацифізмом, вірою в соціальну справедливість і солідарність з Палестиною.
Конноллі формально засуджує російську агресію в Україні, але це не заважає їй звинувачувати НАТО в ескалації конфлікту. Зокрема, вона стверджувала, що Північноатлантичний Альянс є «розпалювачем воєн», який провокує конфлікти, наближаючись до кордонів Росії та ігноруючи занепокоєння Москви щодо розширення. Це, на її думку, суперечить принципам миру.
В уявленні Конноллі, НАТО – це такий собі імперіалістичний агресивний монстр, який постійно думає про війну й перешкоджає миру в багатьох регіонах планети. Вона також звинувачує блок у тісній співпраці з військово-промисловим комплексом, яка «приводить до безкінечних воєн заради прибутку».
З одного боку, нова президентка Ірландії визнає російське вторгнення в Україну як «незаконне та неприйнятне», називаючи Путіна «диктатором без поваги до демократії». Вона підтримує санкції проти Росії й солідарність з українським народом, зокрема прийом біженців в Ірландії. Однак водночас виступає проти військової допомоги Україні від Заходу, вважаючи, що це сприяє ескалації конфлікту. І закликає до негайного припинення вогню і до переговорів.
Ще гірше, що Кетрін Конноллі – запекла супротивниця мілітаризації Європи й відродження її ВПК. Вона затято критикує збільшення оборонних витрат у країнах ЄС. Політикиня маніпулятивно порівнює відновлення німецької військової промисловості з нацистською мілітаризацією 1930-х. Та вважає, що кошти на зброю крадуть зі соціальних програм, спрямованих на боротьбу з бідністю. Заклики Конноллі до роззброєння Європи в той час, коли вороги вільного світу активно мілітаризуються і вже перейшли до етапу провокацій проти членів НАТО, вражають своєю наївністю й недалекоглядністю. У Москві, безперечно, аплодують таким заявам європейської політикині.
Але, схоже, це мало обходить новообрану президентку Ірландії. На думку Конноллі, Європі і світу передусім загрожує не російська агресія і не плани авторитарних режимів влаштувати новий поділ сфер впливу, а зміна клімату. Тому вона критикує ЄС за недостатню увагу до екологічних питань і зацикленість на питаннях безпеки. Заради боротьби з глобальним потеплінням та іншими кліматичними викликами ірландська політикиня закликає європейські уряди урізати військові видатки та змінити пріоритети.
Конноллі – не самотня представниця численної популяції європейських політиків, які живуть у світі рожевих поні. Такі політичні діячі є в кожній країні Європи. Вони агресивно критикують будь-які спроби власних урядів відродити військовий призов, називаючи це мало не проявом тоталітаризму. Виступають проти планів збільшити армію чи розширити виробництво озброєння. Повсякчас спекулюють на питанні пацифізму, апелюють до захисту прав молоді, яку політичні опоненти начебто хочуть використати як гарматне м’ясо в майбутніх війнах. Серед них часто поширений антиамериканізм, а погляди про сутність блоку НАТО дуже нагадують радянські ідеологічні штампи минулого століття.
Дискусія в Німеччині щодо необхідності часткового відновлення військового призову є прикладом того, до яких маніпуляцій вдаються опоненти відродження військового потенціалу Європи. Там співголова партії «Ліві» (Die Linke) Гайді Райхіннек називає НАТО не оборонним альянсом, а «машиною мілітаризації», яка провокує Росію. І замість призову пропонує скороти витрати на озброєння на 50% та спрямувати кошти на освіту. Німецька політикиня просуває думку, що військовий обов’язок – це атака на молодь і обіцяє боротися проти його відновлення. Зацикленість «Лівих» на пацифізмі також впливає на військову підтримку України. У Бундестазі ця партія голосує проти передачі озброєнь Києву разом з ультраправою «Альтернативою для Німеччини».
На цьому тлі цікавою виглядає позиція прем’єр-міністра Іспанії Педро Санчеса, який представляє Іспанську соціалістичну робітничу партію. З одного боку, політик виступає за зміцнення обороноздатності Європи. А з іншого – каже, що «ніколи не заохочуватиме мілітаристський дрейф, який веде нас до нової гонки озброєнь». І вірить у мир та дипломатію. Важко збагнути, як поєднати ці суперечливі ідеї, бо без суттєвого зростання військового потенціалу Європа не зможе ефективно протистояти зовнішнім загрозам. Іспанія, до речі, – це та країна, яка вперто не хоче збільшувати видатки на оборону до 5% ВВП.
«Синдром Конноллі» насправді доволі поширений серед європейського політикуму. Надмірна захопленість ідеями соціальної справедливості чи боротьбою зі зміною клімату часто веде до спотвореного сприйняття дійсності. Історія не раз доводила: беззаперечна віра в пацифізм – не найкращий рецепт вижити у складні часи. Якщо Захід дозволить собі жити в реальності, де існують рожеві поні, а від агресора можна захиститися власним роззброєнням, – у нього будуть великі проблеми.