У театрі імені Марії Заньковецької – прем’єра. Це вже стало звичним, як і те, що кожна нова вистава викликає велике зацікавлення. Проте цього разу постановку вистави «Маклена Ґраса» за п’єсою Миколи Куліша здійснили у зовсім новій локації. Театр знову запрошує до нових, зазвичай закритих для глядача територій, де розгортаються трагічні події драми.
Прем’єра вистави «Маклена Ґраса» у харківському «Березолі» відбулась 24 вересня 1933 року, а 5 жовтня режисера Леся Курбаса усунули з посади мистецького керівника театру, його вистави зняли з репертуару. Згодом його арештували і розстріляли. Як і драматурга Миколу Куліша. Обидва представники «розстріляного відродження» були знищені радянською владою, як і сотні інших.
Події «Маклени Ґраси» відбуваються у міжвоєнній Польщі у часи економічної кризи. Банкрутство фабрики Зарембського, «згорання» заощаджень у банку маклера Зброжека, жебрацьке становище сім’ї робітника Ґраси та музиканта Падура призводить до трагічного фіналу. Ідея п’єси виникла у Куліша після статті в газеті про польського маклера, який замовив вбивство самого себе, адже його життя було застраховано. У п’єсі 13-річна Маклена погоджується вбити маклера.
«Курбас трактував п’єсу в трагедійному ключі. Знаки невідворотного нещастя та безвиході було втілено в образній лексиці постановки. Від багатьох деталей, що існували в п’єсі як символи надії, сподівань і оптимізму, він відмовився. Концепти «Маклени Ґраси» режисер вибудовував на ґрунті філософського осмислення проблематики твору й колізій свого часу», ‒ йдеться на сайті «Open Kurbas: цифрова колекція».
«У долях персонажів «Маклени Ґраси» було віддзеркалено і несвободу особистості, й комплекси меншовартості, і страхи перед владою. Осмислення реалій п’єси і глибоке занурення у психологію головних героїв допомогли пророчо відтворити людську поведінку в умовах утвердження тоталітаризму. «Маклена Ґраса» стала фінальним акордом березільської симфонії Леся Курбаса, маніфестом образного перетворення дійсності», ‒ додають дослідники.
У театрі ім. Марії Заньковецької «Маклену Ґрасу» поставив Сергій Данченко у 1967 році. Трійка акторів-музик Федір Стригун, Богдан Козак та Юрій Брилинський співали й грали на музичних інструментах. Видатний заньківчанин Борис Романицький зіграв у ній свою останню роль Ґраси.
Нова постановка, звичайно, не є історичною реконструкцією. Це оригінальне трактування історії, яка не втрачає своєї актуальності.
Режисер Дмитро Некрасов фокусується на темі класової нерівності як на вічному сюжеті. Хоча час та місце досить точно означені у тексті, вистава зосереджується на характерах героїв.
Те, що дія відбувається не у звичному театральному просторі, а в цеху, де виготовляють декорації, ніби затискає героїв у лещатах обставин. Глядачі стають не просто стостерігачами, адже вона наближені до акторів і не мають змоги байдуже розвалитись у зручному театральному кріслі.
«Цех» (саме так називають нову локацію у театрі) є місцем, куди не просто потрапити. Потрібно йти повз декорації до інших вистав, ніби роздивляючись їх зворотній бік. Це налаштовує на зовсім інше сприйняття, ніби змушуючи разом з героями пережити той самий «звоторний бік», якого зазвичай волієш не помічати.
Герої опиняються зі зворотного боку життя. До того ж практично всі всі вони, не залежно від статків, затиснуті нагромадженням індустріальних форм та різних механізмів. А ліфт стає очевидним символом існування (та виживання) на різних рівнях.
Партнер проєкту Культура – blago – технологічна компанія, яка створює середовище для комплексно якісного життя в місті. Компанія працює з усіма сферами міського середовища і через технології робить міста сучасними, комфортними та зручними для життя. Компанія blago – будує міста третього покоління!
Музика побудована на індустріальних звуках фабрики, фортепіано та віолончелі, з певними відсилками до Шопена, який звучав у виставі Курбаса.
«Для мене ця історія – психологічний трилер на основі соціально-класових нерівностей, проблематика глобальна, але не політична. Наше суспільство досі є класовим. Різні прошарки мають характерні ознаки, їх можна побачити, пощупати, понюхати. У виставі хочеться додати гостроти взаємодії між ними. Маклена головна героїня, в ній справжній дух боротьби. Честь, гідність, сміливість та домінуюче відчуття справедливості, поєднуються в ідеях 13 річної дівчини. Вона відчайдушно змагається з життєвими обставинами за власну родину, за майбутнє, за своє життя», ‒ говорить про виставу режисер Дмитро Некрасов.
У створенні вистави брали участь:
- сценографія та костюми — Вероніка Риженко;
- актори: Анастасія Матусевич, Єлизавета Цілик, Степан Глова, Орест Огородник, Олег Сікиринський, Андрій Козак, Онисія Глушко, Ірина Красько, Олександра Люта, Світлана Мелеш, Остап Вакулюк, Данило Хромов, Ярослав Мука, Юрій Чеков.
Дмитро Некрасов - в. о. генерального директора-художнього керівника Сумського національного театру ім. Щепкіна, актор та режисер. Харків’янин, працює в Сумах з 2017 року. Його вистава «Украдене щастя» увійшла до шортліста Всеукраїнського театрального фестивалю-премії «ГРА» (2025 рік). «Маклена Ґраса» ‒ перша співпраця Дмитра з театром ім. Марії Заньковецької.
Фото Світлани Благітко