2 липня о 16:00 у Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» відкриється виставка великоформатних чорно-білих світлин ручної роботи відомого київського фотодокументаліста Олександра Глядєлова «Неволя».
Як повідомили в прес-центрі Центру досліджень визвольного руху, Глядєлов своєю улюбленою фотокамерою фільмував і пересилочні тюрми сибірських етапів, і сталінські концтабори в Казахстані, де сидів відомий радянський дисидент Олександр Солженіцин, і в’язничні морги. Тематику фотосерій Глядєлова прийнято вважати соціальною: знедолені діти, дно життя, лікарні, тюрми тощо, однак насправді вона гуманістична.
Причиною того, що автор погодився демонструвати виставку «Неволя» саме у музеї «Тюрма на Лонцького», може бути пояснення Олександра Глєдєлова в одному з його інтерв’ю: «Читаю й порівнюю: цього року я до школи пішов — він сидить за повстання в Гулазі, ось я став піонером — він у карцері, мене прийняли до комсомолу — він вийшов із табору. Він досиджував там із відомими дисидентами і все це описав. І починаєш на власне прожите життя дивитися зовсім по-іншому. Людина сіла до в’язниці за те, що могли дати рік чи півтора від сили, а все, що було потім — затята боротьба за власну гідність, якої цей чоловік нікому не дозволяв принижувати. Він усе життя просидів в цій тюрмі, в країні, яка офіційно декларувала зовсім інші цінності. І стає соромно, що я не був дисидентом, не виходив на маніфестації. Я відчуваю свою провину перед цією людиною, за те, що вона сиділа ні за що, коли я був уже громадянином із паспортом. Я відчуваю свою вину за те що Стуса замучили в тюрмі, коли інших вже випустили. Просто тому».
Серію «Людина і тюрма» під загальною назвою «Неволя» автор показував у багатьох країнах. Остання демонстрація виставки у Каунасі (Литва) викликала сльози в тамтешнього метра фотографії. Чому? Про це можна буде довідатися на вернісажі в «Тюрмі на Лонцького».
Довідка. Олександр Глядєлов народився 1956 р. у Легниці (Польща) в родині офіцера Радянської армії. Від 1974 року живе в Києві. Вивчав оптику і приладобудування в Київському політехнічному інституті. Від середини 1980-х самотужки вивчав фотографію і в 1989 став працювати як професійний незалежний фотожурналіст.
Глядєлов багато подорожував республіками колишнього Радянського Союзу, фотографував в Україні, Росії, Молдові, Киргизії, Узбекистані, Таджикистані, Туркменії, Грузії, Азербайджані, Вірменії, Литві, а також у Польщі, Чехії, Франції, Сполучених Штатах Америки, Швейцарії, Сомалі, Кенії , Південному Судані. Висвітлював військові конфлікти в Молдові, де був поранений, Нагорному Карабасі, Чечні.
Від 1996 р. Глядєлов сконцентрувався на довгострокових документальних фотопроектах, подаючи свою роботу у вигляді виставок. Весь цей час він паралельно працює над двома великими проектами: про соціально знедолених дітей; про епідемію ВІЛ/СНІД. Від 1997р. і до нині активно співпрацює з міжнародною гуманітарною організацією «Лікарі без кордонів» (Medecins Sans Frontieres). Фотографії Глядєлова використовують такі міжнародні організації, як MSF, HRW, The Global Fund, UNAIDS, UNICEF.