Доки у Львові таксисти страйкували, протестуючи проти входу на наш ринок шерінгових систем на кшталт Убера та Уклону (коли нема як такої служби таксі, а лише можливість для кожного поділитися своїм авто і власним часом за винагороду), у Туреччині заборонили інший шерінговий ресурс: сайт Booking.com, яким у країні користувалися 13 тисяч готельєрів.
“От ви ржете з львівських таксистів, які проти Убера. А тим часом турки пішли далі - заборонили Букінг.:) Людство займає кругову оборону проти науково-технічного прогресу”, - написав журналіст Ігор Мартинів. (Букінг, нагадаю - це всесвітній ресурс, який дозволяє готелям комунікувати з туристами по всьому світі і оформляти бронювання ефективніше, ніж вони робили б через власні сайти).
Вдячний Ігореві за заувагу збігу, але не згоден у тому, що це рух проти науково-технічного прогресу. Турецька влада прекрасно ставиться до технічного прогресу, коли йдеться про новітні бомбардувальники чи системи ППО. І наші, і їхні чиновники прекрасно сприймають прогрес у вигляді останніх iPhone.
Річ не в цьому, а в страху саме перед новим принципом не лише ведення бізнесу, а взагалі співіснування людей у суспільстві. Коли бізнес не надає послуги, а лише майданчик для того, аби люди надавали їх один одному. Це не обов’язково таксі і загалом громадський транспорт (не забуваймо про BlaBlaCar). Найбільш очевидні приклади - туризм (Booking, а ще більше ресурси на кшталт Airbnb, через які люди здають/винаймають квартири), торгівля (Amazon), навчання (Prometheus), медіа (блоги на противагу традиційним ЗМІ), коворкінги замість офісів, сервіси для інвестування або в стартапи чи благочинної підтримки (Kickstarter). Дехто зі світових економістів вважає, що в межах одного покоління шерінгова економіка має перевищити за потужністю традиційну.
Якщо в Туреччині, де такі принципи часто суперечать традиціям (країна ж бо постімперська, з довгою традицією авторитаризму - хоча імовірно і це лише стереотип) суспільний спротив проявам шерингової економіки очікуваний, то для українців ця традиція - доволі близька (як загалом для націй, які довго жили без державності, наприклад також для ірландців чи євреїв). Один із найпростіших і найстаріших прикладів шерінгу - це кредитні спілки на противагу традиційним банкам. Принцип “Свій до свого по своє” - це очевидне гасло для будь-якого шерінгового сервісу якщо не для всіх громадян України, то щонайменше для її західної частини.
Що ж заважає?
Заважає, хоч як ви не ставтеся до цього заяложеного частим використанням де треба і не треба слова, - заважає “совок”. Відсутність звички до самостійного, без вказівки згори, ухвалення рішень і ворожість до тих, хто так може. Неприйняття тих, хто виділяється із натовпу. Страх здатися біднішим за сусіда. Обрахунок щастя у квадратних метрах і фінських меблях. Чи там у лексусах або верту.
Як на мене, саме коли принципи шерінгової економіки закріпляться в Україні, це й буде означати кінець «совка». Причому в нашому випадку це ще й поєднання цілком традиційного для нас способу дій із ключовим світовим трендом. Тож негативна реакція львів’ян на страйк таксистів і готовність підтримувати шерінгові перевезення – тішить і навіть надихає. Як і те, що в багатьох сферах в Україні вже є успішні аналоги світових шерінгових бізнесів: Mushroom як аналог Airbnb, Спільнокошт як аналог Kickstarter, OLX як сервіс для продажу товарів, Плюшкін – як сервіс для обміну і багато інших.
А що з аргументом про несплату такими сервісами податків? Для того у нас є великий державний апарат, щоб придумати, як із цих сфер адекватно збирати податки. Хай попрацюють.