Кілька днів тому Ґюнтер Фергойґен – колишній Європейський Комісар з питань розширення і віце-президент Єврокомісії – заявив, що не варто узалежнювати підписання Угоди про асоціацію Україна-ЄУ від справ екс-прем’єра Юлії Тимошенко.
«Сумніваюся, що це мудра позиція з перспективи довготривалих інтересів ЄУ й України», – сказав Фергойґен у інтерв’ю для EurActiv.com. Адже підписання Угоди про асоціацію означатиме, що Україна ухвалила вже безповоротне рішення й більше не перебуватиме в підвішеному стані між Унією та Росією. Хоча насправді підстав для підписання Угоди є значно більше.
Звісно, якщо б Тимошенко арештували за кілька днів перед підписанням Угоди про асоціацію, то радше за все воно провалилося б або перенеслося на невизначений термін. Але вже минуло понад два роки з часу її арешту. Ми всі чудово знаємо, що шансів на її звільнення з в'язниці було багато, але провідні політики Партії регіонів з президентом Віктором Януковичем на чолі нічого не зробили, щоб це відбулося. Якщо б ЄУ була послідовною, вона б заблокувала і переговори, і пізніше парафування, а вже тим більше – не встановлювала б дати остаточного підписання. Цього, однак, не сталося. Досі єдиним «покаранням», яке випало на долю Януковича, було відкладене на кілька місяців парафування Угоди про асоціацію і те, що процес цей відбувся без блисків фотоспалахів. Репліки унійних політиків, їхні попередження про загрозу процесу євроінтеграції, може, були неприємними, але нічого не змінювали.
Дехто стверджує, що навіть якби Європейська Комісія зняла проблему Тимошенко, то ратифікація Угоди про асоціацію все одно загрузне на рівні національних парламентів. Такий підхід до проблеми, однак, видається хибним, оскільки навіть політики з Європейської народної партії, яка включає в себе багатьох членів правлячих партій країн-членів і в якій «Батьківщина» послуговується статусом спостерігача, не має наміру узалежнювати Угоду про асоціацію від «справи Тимошенко».
На долю Угоди не матиме значного впливу ступінь реалізації реформ (найважливіші з них стосуються судової системи, виборчого права та вибіркового правосуддя), яких вимагає від України Європейська Унія. Тому що, як зазначив у розмові зі мною євродепутат Павло Залєвські, мова йде радше про «волю до реформи», і з плином часу здається, що вистачить лише декларації. Якби було інакше, то в травні цього року, коли Європейська Комісія мала б ухвалити остаточне рішення, ситуацію щодо Угоди про асоціацію уже переграли б. Але цього не сталося, тому що це рішенням було б негативним, і тоді вже точно не відбулося б підписання Угоди в листопаді. «Остаточні» оцінки відклали до жовтня, за місяць до саміту.
То ж що все це означає? ЄУ не має плану «Б» щодо України чи й щодо східної політики загалом. Єдине, що може вчинити, – це підписати Угоду про асоціацію, тому що вона наразі є найбільш ефективним інструментом ЄУ щодо своїх сусідів. Побоювання, яке висловив Фергойґен про втрату найбільшої країни Східного партнерства на користь Росії, як видається, справді панує певною мірою в середовищі унійних еліт. Саме тому вони роблять все, щоб у листопаді відбулося підписання, інколи демонструючи, що піклуються про це більш, ніж українська сторона.
Але не менш важливим, ніж страх перед Росією, є питання престижу. «Маємо можливість поговорити про те, як зміцнити наші відносини і переконатися, що саміт Східного партнерства був успішним і завершився підписанням низки угод» (виділення моє – П.П.), – заявила під час недавньої зустрічі з міністрами закордонних справ країн Східного партнерства шеф унійної дипломатії Кетрін Ештон. Непідписання Угоди з Україною означало б, що їхати до Вільнюса нема сенсу, навіть якщо б вдалося парафувати документи з Грузією, Молдовою та Вірменією. Зрештою – що не секрет – після Росії Україна є найважливішою країною в регіоні, і саме вона була головною підставою для створення програми ЄУ. Відсутність підпису під українською Угодою була б величезною поразкою для зовнішньої політики Європейської Унії, а також – польської дипломатії, яка протягом багатьох років вважає євроінтеграцію України пріоритетним питанням.
Усі ці попередження ЄС на адресу української влади є лише намаганням вигадати для себе якнайкращі умови до початку саміту, тобто максимальне виконання Україною «обов'язкових» рекомендацій. Проте ні в кого немає жодних ілюзій, що їх реалізують на сто відсотків. А тому українці, яким залежить на євроінтеграції, можуть спати спокійно, навіть якщо вони мріяли не про таку євроінтеграцію.