Одне з джерел архаїки, зокрема вітчизняної, ‒ фантастичні уявлення про довколишній світ. Давно минули ті часи, коли радянські ЗМІ демонстрували переваги освіти в СРСР, переповідаючи анекдоти про американських школярів, які не можуть знайти на глобусі Європи, а Іспанію вперто шукають у Південній Африці.
Тепер у країнах СНД можна зустріти не лише школярів і студентів, але й кандидатів гуманітарних наук, котрі переконані, що Португалія розташована десь між Бразилією і Аргентиною. Тенденція «географічного здичавіння» актуальна і для сучасної України.
У середовищі тих мешканців нашої країни, чиї обличчя не надто спотворені інтелектом, світові події часто-густо існують окремо від географічних знань. Особисто я вперше зіткнувся з цим явищем в день політичного старту ХХІ століття – 11 вересня 2001 року. Тоді кількох знайомих «розвели» на гроші. Долари «вщент розбомбленої Гамерики» в них викупили за ціною удесятеро меншою за реальний обмінний курс. Перед цим знайомі передзвонили мені і запитали, чи не хотів би я теж «скинути доляри». Мої пояснення ситуації, зокрема той аргумент, що США є великою державою, чию могутність та фінансову стабільність навряд чи захитають кілька зіткнень літаків з будівлями, сприйняли доволі скептично. За кілька днів знайомі прийшли плакатися. Тоді я зацікавився їхніми уявленнями про США.
«Та ми вже дивилися на мапу, – сказав мені засмучений голова обдуреної валютними шахраями родини. – Хто ж знав, що та Америка така здоровенна…»
Виявилось, що мої знайомі вважали США країною принаймні утричі меншою за Україну і розташованою на якомусь острові. А найбільшою іноземною країною, за їхніми уявленнями, виявилась Німеччина. Ці люди аж ніяк не були темними і забитими податками мешканцями загубленого у Карпатах села. Вони жили в обласному центрі, мали бізнес і щовечора дивилися інформаційні телепрограми. Освіту вони отримали ще в радянській школі, щоправда у списках відмінників не значилися. Вони навіть їздили за кордон – у Румунію і Польщу.
І тут у розмові виявився ще один нюанс. Знання про ці дві країни у знайомих обмежувалися трасами, базарами, придорожніми кав’ярнями і туалетами. Такий «джентльменський перелік знань» я пізніше зустрічав серед наших заробітчан та «челноків». Ті ж, які перебували за кордоном довго, любили розповідати ще й про українські церкви у тих країнах, де їм прийшлося заробляти копійчину. Кілька знайомих богомольних галичан, які працювали у Португалії, розповідали про невеличку греко-католицьку капличку, збудовану в українському стилі, яку вони відвідували щонеділі, офіруючи не одну годину вихідного дня на шлях туди й назад. При цьому їх зовсім не зацікавили численні монастирі, храми і святині Португалії та сусідньої Іспанії включно з Лурдом та Сантьяго де Компостела.
Тепер у мене є сумніви – чи то вузьке знання про світ є джерелом вітчизняної архаїки, чи, навпаки, архаїка зумовлює відсутність зацікавлення тими аспектами світу, котрі не стосуються заробітків і прибутків. Можливо, тут маємо справу з якимось магічним колом замкненої на себе ментальності. Із загадковою властивістю (не лише українською) не виходити за межі ненапружено-звичного, домашнього та зрозумілого. Або ж із тим вкоріненим у тисячолітнє минуле «жлобством» (також не лише українським) , про яке тепер стало модно казати і згадувати. А може, проголошене відомим іспанським мислителем «повстання мас», яке обумовило історію ХХ століття, нарешті вичерпалось, і ми є свідками глобального повернення тих пресловутих мас у постмодерну модифікацію домодерного стану? Повернення до такої собі версії «Дев’ятнадцятого століття-2.0»? До тої версії колоніального світу, чиї «географічні аксіоми» так вдало висміяв Жюль Верн, змалювавши у «Дітях капітана Гранта» тубільного хлопчика, незламно впевненого, що весь відомий світ належить Великій Британії.
Хай там як, а спілкування зі школярами і студентами – представниками next-покоління – іноді неприємно вражає. Їхня безпорадність поряд із географічними картами є лише вершиною айсбергу невігластва. Здається, все, що не входить до вузького переліку топових «картинок» з соціальних мереж, перебуває поза полем знань пересічного молодого українця. Може, тому найпопулярнішими та найкомерційнішими книжками для молоді маркетологи книжкового ринку вважають «історії про зомбі». Як кажуть тепер східні сусіди: «Зомбак зомбака видит издалека».
Зрештою, у сусідів (і східних, і західних) ситуація схожа. Згідно з даними останніх опитувань, тамтешні школярі так само не впевнені, що Земля обертається довкола Сонця, а не навпаки, не знають, хто виграв Другу світову війну і не впевнені на якому континенті розташовані обидві Кореї. Світ стає все більш зручним для тотальних маніпуляцій. А відповідно, до тотальних зрушень. І не факт, що зрушень до кращого.