У більшості українців з дитинства вкоренилося поклоніння перед Заходом. Якщо й не поклоніння, то, щонайменше, поважне ставлення. І потрібно відзначити, що це ставлення пов'язано головним чином з матеріальною стороною буття. Тобто нам не так подобається спосіб життя, менталітет або сімейні цінності західного суспільства, як його матеріальний добробут.
Ну і ще багатьом (але не абсолютно всім) нашим громадянам за смаком та демократична основа державного устрою, яка ґрунтується на економічних свободах і християнських цінностях. Для більшості українців Захід представляється як низка країн приблизно однакових у своєму устрої, економічному розвитку, політичних принципах і традиціях, менталітеті населення. Причому основними зразками західного способу життя найчастіше є лідери капіталістичного світу – США, Великобританія, Франція, Німеччина, Італія. За останні кілька років в когорту прикладів для наслідування потрапляють (зокрема завдяки піару нашої політичної еліти) Польща і Грузія.
Ми часто забуваємо про те, що всі західні демократії мають між собою численні відмінності. Нам навряд чи вдасться знайти однакові закони в двох сусідніх країнах. Навіть у тих, які багато років існували в рамках однієї держави, мають багатовікові спільні традиції, фактично ідентичний менталітет або говорять однією мовою. Кожна країна має свою історію, пройшла власний шлях до свого нинішнього стану, самостійно виробила і прийняла конституцію, сформувала законодавче поле. Так, у межах Євросоюзу сталася гармонізація законодавства, що зблизило основні правила життя в країнах-членах спільноти. Однак при цьому ніхто не переписував і не погоджував з партнерами конституцію, кримінальний або сімейний кодекс. Кожна країна зберегла свою самобутність, свій особливий уклад життя. Саме такий уклад, який вибрав народ цієї країни, а не скопійований у сусідів, нехай навіть більш багатих та з більш переконливим демократичним досвідом.
На думку спадає славнозвісне гасло «Америка для американців». Думаю, що його в контексті державної політики треба розуміти так, що ця політика спрямована перш за все на те, щоб забезпечити найбільше сприяння своїм громадянам. І не треба вважати, що не менш поважна українська гостинність може бути протиставлена гаслу «Україна – українцям» (під українцями та американцями мається на увазі не національна приналежність, а громадянство людей).
У цьому сенсі викликає подив поведінка нашого владного трикутника (президент – голова Верховної Ради – прем'єр-міністр). Почну з останнього, найсвіжішого прикладу. Прес-служба Верховної Ради повідомила, що «19 червня В. Гройсман під час робочого візиту до Італійської Республіки взяв участь у 103-му пленарному засіданні Венеціанської комісії. Голова Верховної Ради представив членам Комісії законопроект про внесення змін до Конституції України в частині децентралізації, напрацьований робочою групою з питань конституційних основ організації і здійснення державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-територіального устрою України та децентралізації влади, яка працює у складі Конституційної комісії » (В.Гройсман: Законопроект про внесення змін до Конституції України у частині децентралізації, узгоджений з Венеціанською комісією, має високі шанси бути ухваленим парламентом).
Нібито нічого поганого немає в тому, щоб порадитися з кращими в світі експертами, об'єднаними у Венеціанську комісію. Правильно – потрібно радитися. Але:
1. Ніхто в Україні (крім самого пана Гройсмана та кількох членів робочої групи) цього проекту конституції на той час навіть не бачив.
2. Конституційна комісія, яка затверджена президентом, цей проект не розглядала і не затверджувала. Тобто Володимир Борисович не мав мандата цієї комісії на презентацію проекту.
3. Верховна Рада, яку за посадою представляє її голова, також проект не розглядала і не бачила, а тому повноваження спікера за поданням проекту від імені українського парламенту також дуже сумнівні.
4. Ніякі офіційні повідомлення про схвалення проекту президентом до 19 червня не публікувалися. Тобто президентська гілка влади також до цієї «презентації» стосунку не має (принаймні – формального).
То від чийого імені пан Гройсман робив «презентацію» громадянам інших держав та просив по-швидкому схвалити проект? Іншими словами, юридичне підґрунтя цього вчинку спікера досить туманне. Однак гірше інше. Адже нам з цією конституцією жити, а ми не маємо ні найменшого уявлення про суть цього проекту. А що у багатьох громадян є якесь своє бачення державного устрою власної країни – і думки не виникає... Є варіант, який Гройсману подобається, він бере його і швиденько мчить з ним за кордон – погоджувати з людьми, котрі в нашій країні ніколи не жили і не збираються. (Розгул демократії за версією Гройсмана).
Складається враження, що наш спікер планує спочатку узгодити проект з громадянами інших держав, а потім представити його своїм депутатам з вимогою «оперативно» його затвердити. Мовляв, не з нашими українськими мізками правити тексти, «благословенні» такими шановними фахівцями, як члени Венеціанської комісії. Таким чином, широкі народні маси в черговий раз опиняються «поза грою» у питаннях державного устрою України (Народ Конституції не перешкода?). І може статись, що основний закон буде нав'язаний нам ззовні.
Щодо президента, то про вплив на його політичну позицію західних лідерів вже стільки сказано і написано, що на це шкода витрачати увагу читачів. І крім того, також загальновідомо, що саме він, Петро Порошенко, є головним важелем стрімкої політичної кар'єри Володимира Гройсмана. І не викликає сумнівів, хто виписав «дорожню карту» спікеру на згадану «презентацію».
Третя сторона владного трикутника – прем'єр-міністр України – також не стоїть осторонь від магістрального шляху сумлінного впровадження рекомендацій західного походження в українські реалії. Особливо вразило одне повідомлення, розміщене на урядовому порталі 12 червня, відразу після візиту Яценюка і Яресько до США: «Той рівень підтримки, який є в Сполучених Штатах Америки серед вищого політичного істеблішменту США, починаючи від президента США, віце-президента, Білого дому, Конгресу, Сенату, міністерств енергетики, фінансів і торгівлі Сполучених Штатів Америки – говорить про те, що Україна на правильному шляху... Глава уряду підкреслив, що після зустрічей української делегації з керівництвом США були зроблені відповідні заяви, зокрема, Білого дому, міністерств та Міжнародного валютного фонду про те, що реформи, які проводить Україна, складні, але правильні...» (Урядовий портал).
Як відомо, уряд і його економічна політика, м'яко кажучи, користуються дуже слабкою підтримкою нашого населення. Критика щодня лунає у всіх засобах масової інформації з боку громадян дуже різного рангу: від членів парламенту до дорожніх робітників, домогосподарок і пенсіонерів. Особливо гострими невдоволення громадськості та критика експертів і багатьох політиків стали після останніх тарифних новацій, які поставили не тільки переважну більшість населення, а й середній клас на межу виживання.
Тобто Захід (керівники західних країн і фінансових організацій – громадяни інших держав) підтримує політику нашого уряду, а український народ – ні. Причому цю політику підтримує також більшість Верховної Ради, яка затвердила склад Кабміну і ухвалює пропоновані урядом закони, а також президент, який ці закони підписує.
То кому ж служить наша нинішня влада? Як і раніше, дуже хочеться вірити, що нам, українцям. Але факти...