«Формула Штайнмаєра», яка передбачає запровадження спеціального статусу для Донбасу після демократичних виборів на неконтрольованих Києвом теренах, стала причиною протестів, які відбулися минулих вихідних не тільки у столиці, а й в інших містах України під гаслом «Ні капітуляції!». Президент Володимир Зеленський не зміг пояснити українцям, що вона (формула, – ред.) складається з безлічі невідомих і наразі небагато означає. Він не пояснив, чому погодився на неї. Інформаційний наступ українських чиновників розпочався щойно після того, як «формула Штайнмаєра» викликала обурення частини громадян. Що нам демонструє ця ситуація?
Володимир Зеленський – майстер сцени. Байдуже, що кабаретної. Він майстер сцени, на якій виступає, проголошує свої промови та отримує оплески. Так само, як по телевізору. Чи як на Instagram чи Telegram? Попри розхожу думку, хоча вони і є відносно новими засобами масової інформації, та все ще працюють здебільшого односторонньо, як знайоме нам десятиліттями телебачення. Я не чув, щоб Володимир Зеленський відповідав на коментарі в соціальних мережах. Зате вони можуть слугувати оточенню президента для відчитування суспільних настроїв. Нові мас-медіа, як видається, небагато дають самому суспільству.
Президент у випадках, коли наражається на шквал запитань журналістів, здається, не знає, що робити, окрім як запевнити, що все буде добре. Але коли йдеться про такі серйозні рішення, які стосуються долі країни, не можна покликатися на те, що «діти чекають вдома», як він відповів англійською одній із журналісток.
В оточенні Володимира Зеленського є чимало людей, пов’язаних з мас-медіа, які точно здатні підготувати вихід до нового сезону «Кріпосної» чи іншого серіалу, але не в змозі підготувати українців до кроку президента, який аж ніяк не означає капітуляції. Якраз навпаки, це відкриває можливості для перемовин у нормандському форматі, які можуть допомогти розв’язанню ситуацію навколо Донбасу. І хоча це малоймовірно, вони можуть зменшити кількість жертв на фронті.
Арогантність чинної української правлячої команди щодо ЗМІ може раніше чи пізніше вилізти їй боком. Голова Офісу президента Андрій Богдан сам випустив fake news про свою відставку, бажаючи продемонструвати, що мас-медіа владі не потрібні. Але такий підхід є глибоко хибним в країні, де 70-80% респондентів називають телебачення основним джерелом інформації. ЗМІ можуть бути дуже корисними для президента, і раніше чи пізніше точно настане такий момент, коли одного каналу, навіть якщо це 1 + 1, буде недостатньо. Вікторові Януковичу під час Революції гідності теж виявилося недостатньо телеканалу «Інтер», хоча він був дуже популярним у той час.
І на закінчення: уже вкотре виліз на світ Божий непрофесіоналізм прес-секретарки президента Юлії Мендель, котра здатна силою захищати Володимира Зеленського від журналістів. Це щось, що в наш час є обурливим, коли навіть охоронці знають, як потрібно ставитися до журналістів. Дивно, що їй вдалося пройти крізь сито рекрутування.
Абстрагуючись від питань комунікації, нинішня криза може закінчитися незначним зниженням популярності Володимира Зеленського. На вулицю виходять тільки ті люди, котрі й так не голосували за нього. Проте в міжнародних відносинах, як це не парадоксально, я не відкидав би позитивного ефекту. Якщо такий невеликий крок, як «формула Штайнмаєра», спровокував такі протести, нескладно уявити, що може статися, якщо влада в Києві зважиться на дійсно конкретні дії, які частина українців може потрактувати як зраду. Це дуже позитивний урок для міжнародної спільноти, що на Україну не варто тиснути. Учасники «нормандського формату» (Німеччина, Франція, Україна, Росія) повинні пам’ятати про це перед зустріччю, яка, ймовірно, відбудеться ще цього місяця. На жаль, чимраз частіше складається враження, що Франція чи США намагаються змусити Київ йти на швидкий компроміс з Москвою, аби лише не було війни і можна було б продовжувати business as usual з Москвою. Цей тиск може закінчитися ще більшою «війною», але вже всередині України.
Текст опубліковано у межах проекту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Попередні статті проекту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом, Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху, Україну придумали на Сході, Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут.
Оригінальна назва статті: Ukraina: kryzys komunikacji.