У 1917-1919 роках за майбутню Україну боролися не лише війська УНР, ЗУНР, але й Донецько-Криворізької Республіки. Інша справа, що всі вони мали різне уявлення про майбутнє українського проекту.
Українці з теренів колишньої Австро-Угорської імперії взялися за зброю, щоби вибороти свою владу на своїй землі, тобто в Галичині, Закарпатті і Буковині.
В той же час на території Донецько-Криворізького басейну йшла боротьба за встановлення «влади рад» і збереження регіону як невід’ємної частини оновленої Росії.
Інтереси цих двох утворень практично ніяк не перетинались і не перетнулись би, якщо б не Центральна Рада у Києві, яка бажаючи скористатись розвалом царської Росії, прагнула взяти під свій контроль так звані «етнічні» українські землі.
Українська Народна Республіка мала ворожі стосунки з керівництвом ДКР і союзницькі взаємини з лідерами ЗУНР. Це втягнуло західних українців у непотрібну їм боротьбу з робітниками Донбасу та інших малоросійських і новоросійських регіонів. Катастрофа була неуникненною – у Києва були значно більші апетити, ніж можливості; галичани поплатилися за «злуку» втратою позицій у боротьбі з поляками. ДКР же опинилася по стороні переможців, але заплатила за це втратою бажаної суб’єктності.
До того моменту, поки у 1939 році Донбас і Галичина опинилися в складі однієї держави, їхні долі складалися по-різному, зовсім інакше формувалися й традиції – політичної культури, історичної пам’яті, світоглядних цінностей. До розвалу СРСР у 1991 році – це не мало особливого значення, оскільки в «країні робітників та селян» долю і традиції визначала керівна комуністична партія.
А от у незалежній Україні ця проблема знову стала актуальною. Більш того, з плином часу вона не тільки не згладжується, але й загострюється. Як так сталося, що саме Галичина і Донбас стали основними антагоністами в українській державі? Чому, скажімо, не Волинь і Крим, або – Закарпаття і Чернігівщина? Не з’ясувавши цих непорозумінь, ми не зможемо дати відповідь і на головне запитання: чи цей антагонізм можна якось усунути? А якщо ні – то якої державної моделі потребує держава, щоб її не розривало з середини протистояння двох таких різних – культурно, світоглядно, історично, економічно тощо – регіонів?
Спробуймо пошукати відповіді на черговому засіданні Галицького дискусійного клубу «Митуса» 12 листопада.
Володимир Павлів, модератор